Робіть усе без нарікання та сумніву… До Филип’ян 2:14
Я вважаю, що церква – це армія. У нас є місія й візія. Церква – це не просто установа для організації весіль і похоронів. Церква – це потужне знаряддя в руках Господа, Який збирає душі в цьому загубленому та минущому світі.
І голос Свій видасть Господь перед військом Своїм… Йоїл 2:11
Як можна спасати грішників, якщо ми не дисципліновані? Як можна спасати грішників, коли самі не можемо виконувати вказівки без нарікань?
Яка армія йде в бій із скаргами й суперечками в строю? Один військовий офіцер у моїй церкві розказав мені армійську приказку: «Перш ніж скаржитися, виконай наказ».
Нарікання – це коли невдоволені люди півголосом виражають своє незадоволення і протест щодо певної проблеми чи ситуації. Це те, чого повинен уникати кожен християнин за будь-яку ціну. Християнські очільники мусять мінімізувати нарікання, визначивши його як одного з ворогів поступування в служінні Господу.
Пригадуєте, як діти Ізраїлю прудко подалися з Єгипту до Обіцяної землі. Бог благословляв їх, і життя налагоджувалося. Але щойно вони стикнулися з певними труднощами, то почали нарікати, що призвело до припинення їхнього поступу.
Пригадую, як колись мене запросили послужити у великій церкві. Ця церква колись була провідним служінням у цьому місті. Однак на той час, коли я там проповідував, вона вже не була в перших лавах.
Я сказав їм те, що Дух наказав мені: «Саме через ваше постійне нарікання призупинився розвиток вашої церкви. У Господа були великі плани на вас. Але нарікання все знищило».
Я провадив: «Дуже часто можна почути, як провідники та парафіяни роблять всілякі неприємні зауваження щодо своєї церкви і старшого пастора».
Я об’явив, що саме ця дуже відома риса стала причиною їхнього занепаду. Як би суперечливо це не звучало, я сказав їм покинути церкву, якщо вони не можуть залишатися в ній без нарікань.
З досвіду я вважаю за краще не мати жодних стогніїв у своїй церкві, навіть якщо віряни заможні чи впливові. Я дотримуюсь думки, що нарікання добре лише тоді, коли воно відсутнє!
АНІ НЕ НАРІКАЙТЕ, як деякі з них нарікали, і загинули від погубителя. 1 до Коринтян 10:10
Отрута нарікання руйнує багатьох потенційних християнських лідерів.
Багато років тому я пішов на богослужіння в церкву, до якої належав. Після закінчення служіння пастор вирішив вдруге зібрати пожертви. Коли він оголосив це, я одразу звернувся до сестри, що сиділа поруч, і пробурмотів: «Навіщо вдруге збирати пожертви? Це зайве». Вона нічого не відповіла, але глянула на мене так, що я ніколи цього не забуду.
Раптом я відчув докір у серці і зрозумів, що зробив щось не так. Я почувався дуже жахливо через те, що нарікав, хоча пастору було про це невідомо. Після служіння я підійшов до нього і сказав: «Я маю вам щось сказати. Чи можу я поговорити з вами приватно?»
Він сказав: «Гаразд, у чому справа?»
Тоді я зізнався, що нарікав на нього, коли він вирішив провести ще один збір пожертв. Пастор дуже здивувався, але й зворушився.
Він поклав руку на моє плече і сказав слова, які я ніколи не забуду: «У Бога є плани на тебе!»
Я одразу відчув полегшення і вважаю, що слова цього Божого чоловіка були благословенням для мене. Вони збулися через багато років!