Смирення як форма мужности

Правильне відчуття міри вимагає від людини доброго ставлення до себе самої та до речей цього світу. Лише той, хто усвідомлено сприймає всі речі, вміє з ними добре поводитися. Суто раціонально дуже важко змусити себе до доброї поведінки. Тоді наша поведінка дуже сильно залежала би від волі. Однак для того, щоби поміняти зовнішню поставу, спочатку треба змінити внутрішню. А цією внутрішньою поставою є смиренність. Цього поняття сьогодні навіть не розуміють у світі. Однак смиренність – це відвага до правди, мужність відносин зі самим собою та з усіма речами. Латинською мовою це слово звучить як humilitas. Humilitas походить від humus (земля). Тобто смиренність – це мужність стояти на своїй землі, відвага спуститися до глибин своєї душі, дійти до власної правди. Смирення – це відвага стояти твердо, обома ногами на своїй землі, не прихилятися. Якщо я стою обома ногами на землі, то усвідомлюю, що сам звідси походжу, я взятий з неї, до неї належу. Тоді я уважніше поводитимусь з нею і відчую себе тим, хто, так само, як і земля, потребує догляду. Тож смирення – це умова доброго ставлення до самого себе, уважне ставлення до себе.

Для швейцарського психолога К. Ґ. Юнґа смирення є важливою поставою зрілої людини. Для нього це поняття означає побачити в собі тіньові сторони своєї душі та інтегрувати їх у своє життя. Лише той стане смиренним, хто чесно пізнає себе таким, яким він є. Він точно знає, що має не лише позитивні сторони, що він не лише доброзичливий, а й агресивний, не лише чесний, але й підступний. Для К. Ґ. Юнґа смирення є мужністю визнати правду. Ця мужність призводить до внутрішнього визволення. Я більше не боюся своїх тіньових сторін, більше не потребую витрачати стільки енергії, щоби їх приховати. Я можу бути самим собою.

Більшість людей витрачають безліч енергії для того, щоби якнайкраще представити свій зовнішній вигляд. Якщо там щось виглядає не так, вони намагаються принаймні сховати щось від людського ока. Одна жінка сказала мені: «Я не можу бути в тиші, бо всередині мене піднімається вулкан». Якщо людина живе з таким уявленням, то витрачає багато енергії для того, щоби пригасити свій вулкан. Окрім того вона живе в постійному страху, що колись не втримає цей вулкан і він вибухне у всіх на очах. Якраз смирення і полягає в тому, щоби прийняти все, що живе в мені: це все моє. Якщо я прийму це все, воно перестане бути для мене небезпечним. Смирення відбирає страх перед вулканом, що живе в мені. Все, що є в мені, має право там бути. Я довіряю, що Божа любов охоплює все те, що є в мені. Це і є сутність християнської віри, що Ісус спустився в глибини землі, щоб я знайшов у собі мужність спуститися в глибини своєї душі, увійти в свої тіньові сторони, і вірити в те, що Ісус всього того торкнеться і перетворить усе.

Про входження в глибини своєї душі Ісус згадує, коли каже: «Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться» (Лк. 18:14). Йдеться зовсім не про те, щоби принижувати самого себе, а про те, щоби правильно себе усвідомлювати та навчитися поважати інших людей. Йдеться про те, щоби не виносити себе понад інших. Для К. Ґ. Юнга смирення є умовою внутрішньої гармонії. Якщо я смиренний, то бачу в кожній людині того, хто має щось мені сказати. Я поважаю свого ближнього. Людина, яка постійно виносить себе понад іншими, самотня. Вона не здатна на справжні відносини. Якщо вона розповідає лише про свої подвиги, то ніколи не знайде друзів. Справжня дружба вимагає зустрічі двох щирих і відкритих людей.

Іспанська містичка Тереза Авільська розуміє смирення також у цьому значенні. Для неї смирення – це «зміна в правді». Тут вона виражає дещо більше, ніж просто чесність між людьми. Вона бачить у цьому терміні навіть більше, ніж визнавати свою правду і в ній жити. До цієї правди належить усвідомлення того, що я – творіння – взяте з землі, минуще і обмежене. Тому смирення виражається в благоговінні перед творінням, в уважному ставленні до природи. Однак насамперед воно полягає в тому, що я поважаю та шаную кожну людину з її обмеженістю.

Святий Венедикт вимагав смиренної постави насамперед від економа, тобто економічного керівника монастирем, а також від майстрів. У розділі про економа він пише: «Найперше він повинен бути смиренням» (Правило св. Венедикта, 31, 13). Святий Венедикт знав, що та влада, яку економ має над матеріяльним благом монастиря, може спонукати його до гордовитої постави над іншими, а це призведе до того, що він втратить відчуття реальности. А смирення – це постава, з якою людина проходить свій шлях разом з іншими, на їхньому рівні, замість того, щоби вибудовувати дистанцію до них. Те, що Венедикт писав про економів, повинні збагнути сьогоднішні можновладці. Це зобов’язаний збагнути батько, який вважає, що його родина залежить лише від його заробітку, тому всі повинні йому підкорятися. Це повинні почути директори та керівники, які мають силу слова над своїми підлеглими і використовують її задля своєї вигоди. Ці слова мають зрозуміти сучасні шоумени, які вважають, що всі гості в студії мають чути і бачити тільки їх.

У розділі про майстрів святий Венедикт пише так: «Якщо в монастирі є майстри, вони повинні виконувати свої справи з великим смиренням, якщо настоятель дозволить їм це виконувати. Якщо хтось з них буде виноситись понад іншими, вважаючи, що своєю діяльністю приносить неабияку користь монастирю, то йому слід заборонити його діяльність» (Правило св. Венедикта, 57, 1-3). Звучить досить строго, чи не так? Однак смирення для доброго майстра означає те, що він пов’язаний з тим, що робить і з тими речами, які створює.

Небезпека сучасної економіки полягає в тому, що ми піднімаємося над речами і використовуємо те, що виробляємо, лише для того, щоби заробити гроші та представити самого себе. Ми більше не зважаємо на продукт. Одна американська фармацевтична фірма витрачає більше грошей на свою рекламу, ніж на нові дослідження. Це означає, що вона втратила зв’язок зі своїм продуктом. Сьогодні йдеться лише про те, щоби вигідно представити свій продукт. Таке ставлення до речей призводить до того, що продукти вже не говорять самі за себе, а їх треба рекламувати. На жаль, сьогодні це стосується і книжок. Зовсім не якість книжки гарантує те, що її добре продаватимуть, а її реклама. А іноді для більшої реклами розвивають навмисний скандал, і книжка продається миттєво. А смирення означає докласти зусиль при написанні та при читанні, а не ганятися за вимогами ринку.

Відсутність смирення і уваги в ставленні до речей призводить до формування суспільства надмірного споживацтва. Люди більше не відчувають тих речей, які створили вони чи інші люди. Однак таке ставлення знецінює все довкола. Речі стають призначеними для швидкого використання та служать також недовго. А до смирення належить і відповідна праця. Це можна побачити навіть на прикладі одного стола. Одразу помітно, чи він зроблений з любов’ю столяра, чи просто зібраний нашвидкуруч для того, щоби люди придбали інший уже через кілька років. Однак багато умільців мають відчуття тих речей, які виготовляють. Вони асоціюють себе з ними, працюють віддано, тому що те, що вони творять, має свою цінність в їхніх очах. Речі, які виходять на ринок з їхніх рук, не можна бездумно викидати. Ми відчуваємо це в нашому монастирі, коли дивимося на старі речі, які виготовляли наші майстри п’ятдесят років тому. Нам усім шкода, якщо доводиться винести невеличкий стілець, бо він перестав вписуватися в загальний інтер’єр. Тому ми краще подумаємо тричі, перш ніж це зробити. Смирення схиляється не лише перед людьми, а й перед речами. Воно благоговійне перед ними. Смирення – це мужність бути земним. Якщо я маю сміливість смиренно поводитися з усіма речами, тоді я бережу їх і відчуваю їхню особливу цінність.

У сучасному світі комп’ютери та інша техніка створені так, що мають дуже короткий час експлуатації. Через п’ять років користувач змушений міняти деталі або взагалі викидати продукт і купувати новий, сучасніший. До того ж нові прилади виглядають набагато кращими і справді дешевшими. Це хибний висновок. У своєму робочому кабінеті я працюю за робочим столом, який виготовили для мого попередника на посаді в нашій монастирській столярні. Цьому столу уже шістдесят років, а він, повірте, у чудовому стані, і ще довго мені послужить. Якщо я відчуваю свій зв’язок із цим старим робочим столом, то ставлюся до нього бережно та уважно. Я бачу працю, яка вкладена в нього, любов столяра, з якою він його виготовляв.

Я знаю багатьох працівників на фірмах, які після того, як їх переводять на нове робоче місце, одразу ж міняють робоче устаткування, викидають старі меблі. Як на мене – то це просте марнування енергії, нехтування ресурсів, а ці меблі досить було просто освіжити. Окрім того, старі меблі не можна просто спалити. Вони покриті лаком та іншими хімічними елементами, відтак знищити їх – це справжня проблема для навколишнього середовища.

Як економ я провів багато зустрічей з нашими майстрами. Часто поставало питання: виготовляти самостійно нові меблі чи краще купувати вживані в спеціяльних магазинах. Звісно, зроблені власними руками меблі мають особливу цінність. Однак якщо розумно та ретельно обробити вживані меблі, то вони також служитимуть довго і віддано. Зрештою, придбати їх дешевше, ніж кожні п’ять або десять років купувати нові. Це і є економічна стійкість.

Мене часто лякає те, як люди поводяться з речами. Враз ці речі їм не підходять. Люди раптом вирішують, що хочуть бачити все в новому блиску. А насправді вони потребують нової постави в погляді на речі, постави смирення, яка прихиляється над речами, яка приймає речі такими, якими вони є. Без постави смирення успішна економіка просто неможлива. Важливо не тільки заробляти гроші, а й створити такий економічний план, який сягає значно дальше, ніж короткотривала вигода.

Ось чому таке старомодне поняття для багатьох людей, як смирення, має таке велике значення і для людей, і для речей. Якщо би ми бережніше та покірніше ставилися до того, що виробляємо, то уникли б надмірного споживацтва в нашому суспільстві.

Попередній запис

Повага та увага

Наступний запис

Усвідомлення таємниці буття людиною