“Ось лихо виходить від люду до люду, і буря велика пробудиться з кінців землі” (Єремії 25:32).
Стрілки годинника історії наближаються до 500 р. до Р. Х. Стародавній Схід вже понад три тисячоліття на коні. Народи на Родючому Півмісяці та на Нілі постаріли, їх творча субстанція вичерпалася, вони сповнили своє завдання і приходить час, щоб вони зійшли зі сцени історії.
Сонце Стародавнього Сходу заходить, і його народи десь глибоко відчувають, що наближається ніч.
У втомлених народів востаннє спалахує жага дії, вони ще раз збираються із силами. Від Єгипту аж до земель на Євфраті та Тигрі пройшов цей останній ривок проти забуття. Чи вони згадали про свою визначну колись роль у світовому театрі? Це справді майже так. Здається, їх правителі дивилися на великі приклади з блискучої минувшини і думали стримати неминуче новими потужними імпульсами.
Фараони Нехо та Апріес робили намагання знову відвоювати Сирію-Палестину. Давнє Царство та його “походи проти Азії” стають ідеалом 26-ї династії[1]. Було побудовано великі флотилії і робилися спроби відновити давній канал між Нілом та Червоним морем.
Хоча ці нові прояви потуги не дають плодів, і навіть зброєю не досягається успіхів, та все ж це наслідування прикладів великого часу будівничих пірамід позитивно діє в иншій царині. Художники та скульптори копіюють роботи великих попередників. Імена фараонів з III тисячоліття до Р. Х. видряпують на нових скарабеях. Знову впроваджуються прадавні посади та придворні титули, управлінський та урядовий апарат перебудовуються, так би мовити, “під античність”.
Подібне відбувається на середземноморському узбережжі у Фінікії. У 814 р. до Р. Х. було засновано Картаген як північноафриканську колонію міста Тир. На той момент могутність фінікійської торгівлі досягла свого унікального піку. Від Чорного моря аж до Гібралтарської протоки вони володіли торговими поселеннями та опорними пунктами на берегах Середземного моря. Вже через сто років їхніми спадкоємцями у світовій торгівлі стали греки. Жрець Санхуніятон пише історію Фінікії; він отримує від царя завдання скопіювати давні написи та тексти, які Філон із Бібльоса через багато років після цього використовуватиме як історичне джерело.
З Ашшурбаніпалом[2] царство асирійців досягло свого зеніту; воно простягалося від Перської затоки аж до Верхнього Єгипту. Тигр Давнього Сходу наситився і володар найпотужнішого завойовницького народу замовляє свій портрет на фоні виноградного листя, сидячи на м’якому килимі, як йому подають кубок із вином. Його хоббі було збирання перших антикварних речей, найбільшої бібліотеки Стародавнього Світу. На його наказ прочісувалися склади давніх храмів у пошуках загублених документів. Його переписувачі виготовили копії тисяч табличок із часу Сарґона І (2350 р. до Р. Х.). Захоплення його брата Шамашшумукіна з Вавилонії заходило ще далі. Той навіть наказав записати сучасні йому події прадавньою мовою шумерів.
Навуходоносора[3], останнього великого правителя на троні Вавилону, теж мучила туга за минулим. Його придворні літописці мусили писати тексти на старовавилонській мові, якою вже ніхто не говорив, ані не міг читати. Будівництво та література за халдеїв ще раз досягають свого розквіту.
Дослідження неба на службі в астрології зробило неочікуваний поступ. Вдалося передбачити сонячні та місячні затемнення. У вавилонській астрономічній школі близько 750 р. до Р. Х. започатковано записи про небесні тіла, які робилися безперебійно понад триста п’ятдесят років – це найдовший період астрономічного спостереження в історії, їх обчислення перевершують за точністю навіть обчислення європейських астрономів XVIII ст.
Набонід[4] може вважатися першим археологом світу. Цей останній вавилонський правитель наказав розкопати зруйновані культові місця та храми, розшифрувати та перекласти давні написи. Він, як розповідають знахідки на телі аль-Муккайяр, відновив занепалу східчасту піраміду в Урі.
Принцеса Бель-Шалті-Наннар, сестра біблійного Валтасара, мала ті ж зацікавлення, що і її батько Набонід. В одній храмовій прибудові в Урі, де вона керувала як жриця, Вулі відкрив справжнісінький музей із об’єктами з південномесопотамських держав – це був, напевно, перший музей світу. Вона навіть старанно зареєструвала кожнісінький об’єкт на глиняному циліндрі. Це, за словами Вулі, “найдавніший відомий путівник по музею”.
* * *
Лише один народ, поділений на багато частин і в той час розпорошений далеко поза Родючим Півмісяцем, не піддався ситості та осілості – сини Ізраїля, потомки патріярхів. Вони сповнені палкої надії, у них є одна тверда мета. Вони не загинули, вони знайшли сили врятуватися в нових тисячоліттях – аж до наших днів.
Півтори тисячі років з Родючого Півмісяця, найдавнішого культурного та цивілізаційного центру з часів кам’яної доби, виходило світло людства. Близько 500 р. до Р. Х. над країнами та народами, які плекали насіння для того, щоб колись відродитися в инших землях, непомітно западає темрява.
Новий блиск сходить над горами Ірану – се йдуть перси. Великі семітські держави та Єгипет виконали своє завдання в історії; цей найважливіший та вирішальний уривок історії молодого людства допоміг підготувати ґрунт для індогерманських царств, які заселили Захід – Европу.
Від крайнього південно-східного краю континенту світло мандрує все далі на захід. З Греції – до Риму, через альпійський бар’єр, через Західну Европу аж до Скандинавії та Британських островів. Ex oriente lux![5]
На цьому шляху протягом кількох століть розквітають нові культури та цивілізації, мистецтво досягає неабияких висот краси та гармонії, а людський розум у філософії греків та природничих науках сягає таких вершин, які були недосяжні для Стародавнього Сходу.
На своєму шляху це світло несе також яскравий спадок Стародавнього Сходу, починаючи від мір довжини та ваги аж до астрономії, а разом з ними – письмо, абетку та – Біблію.
[1] 663-525 рр. до Р. Х.
[2] 669-626 рр. до Р. Х.
[3] 605-562 рр. до Р. Х.
[4] 555-538 рр. до Р. Х.
[5] “Зі сходу (приходить) світло!” – латинська приказка (прим. пер.).