Значення щоденних справ для духовности – це одна з важливих тем, на які треба розмовляти з християнами. Багато хто переконаний у тому, що любов до Бога вимагає такої самої ніжности, яку мати проявляє до своєї дитини. Натомість інші уявляють любов Бога як щось нематеріяльне, що стосується лише душі. Вони роблять помилку, переносячи духовне життя до сфери, яка не має нічого спільного з людськими реаліями і вважають, що таке життя притаманне лише ангелам.
Якщо ми хочемо уникнути описаної ситуації, то повинні постійно бути готовими відкривати в собі здатність вести безперервний діялог із Господом Богом під час незліченних щоденних подій. Вони не обов’язково вимагають якоїсь особливої поведінки, яка вирізняла би нас від наших друзів та знайомих, з якими ми працюємо та живемо. «Там, де є ваші брати, там де є ваші прагнення, ваша праця й ваша любов, там є місце вашої щоденної зустрічі з Христом. Це саме серед найбільш прозаїчних справ на цій землі ми повинні освячувати себе, служити Богові та всім людям.
Я наполегливо навчав словами Святого Письма: світ не злий, бо він – плід Божих рук, Його витвір, бо Господь поглянув на нього і побачив, що він добрий (див. Бут. 1:12). Це через нас, людей, світ стає злим та огидним; через наші гріхи та віроломство. Не сумнівайтеся в тому, що будь-яка спроба ухилитися від чесної щоденної дійсности є для вас, чоловіків та жінок, справою, що суперечить Божій волі.
Навпаки, ви маєте тепер зрозуміти, що Бог кличе вас служити Йому там, де живете й працюєте, там, де виконуєте свої цивільні та професійні обов’язки: у лабораторії, в операційній у шпиталі, у казармі, університетській авдиторії, у полі, вдома та в решті різноманітних місць праці. Бог щоденно чекає на нас. Запам’ятайте: існує щось святе, Боже, приховане в найбільш прозаїчних ситуаціях, і кожен із вас має це відкрити.
Я звик повторювати своїм студентам та працівникам, які приходили до мене, що вони повинні матеріялізувати духовне життя. Таким чином я хотів уберегти їх від спокуси вести подвійне життя, з одного боку – це внутрішнє життя в стосунках із Богом, а з другого – окреме, родинне, професійне та товариське життя, наповнене малими земними справами.
Ні, діти мої, і ще раз ні! Не можна вести подвійне життя, бо якщо хочемо бути християнами, то не можемо стати шизофреніками: існує одне-єдине життя, створене з душі й тіла, і таким воно має бути – з душі й тіла – святе й сповнене Бога. Невидимого Бога ми зустрічаємо в матеріяльних речах та видимих справах.
Діти мої, немає одного шляху: або ми зуміємо зустріти Господа в нашому щоденному житті, або не зустрінемо Його ніколи. Також тому можу вам сказати, що наші часи повинні повернути матеріяльному світові та ситуаціям, які видаються звичайнісінькими, їхнє шляхетне та правдиве значення, віддаючи їх на службу Божого Царства, одухотворити, вчинивши їх центром та нагодою для нашої щоденної зустрічі з Ісусом Христом»[1].
Спроби переміни внутрішнього життя в суто духовну дійсність відбирають у нас можливість вести діялог із Господом Богом під час щоденних подій. Щобільше, життя поза реаліями щоденности може дуже легко стати причиною того, що з нами трапиться те саме, що з Ікаром. Згідно з мітом, завдяки крилам, сконструйованим так, щоб можна було піднестися в повітря, Ікар злетів високо над землею, але що вище він злітав, наближаючись до сонця, то більше зростала температура і топився віск, що покривав крила, тому Ікар впав на землю.
Не варто будувати духовність поза реаліями щоденности. Ми не можемо піднестися надто високо з тієї простої причини, що такими нас створив Бог – з душею та тілом. Це Він покликав нас до життя на цьому світі – місці, в якому ми повинні освячуватися. Тому пам’ятаймо: «Нехай Господь стане ціллю всіх наших завдань, які ми маємо виконати, «щоб подобатися не людям, а Богові, який знає серця наші» (див. 1Сол. 2:4). Також шукаймо присутности Бога: «Пошукуйте Господа й силу Його, лице Його завжди шукайте!» (Пс. 105:4).
Коли впродовж дня настане складний момент і в душу почне закрадатися смуток, коли ми відчуватимемо тягар праці, то вознесімо наші серця до Бога, кажучи: «Змилосердься до мене, о Господи, бо я кличу до Тебе ввесь день, потіш душу Свого раба, бо до Тебе підношу я, Господи, душу мою» (Пс. 86:3-4)[2].
[1] J. Escriva de Balaguer, Conversaciones, 9a. ed., Madrid 1973, n. 114
[2] J. Escriva de Balaguer, Carta, 9-1-1932.