МІФИ ТА ЛЖЕПРОРОКИ
Чи можна бути громадянами світу та міцними парами й родинами, які розбудовують і власний дім, і ціле суспільство? Це запитання (та пропозицію) важко приймати, адже всім доводиться розвінчувати міфи лжепророків, нарум’янених фарбами та сповнених лестощами прогресу.
Про це говорив Іван Павло II: «Сучасним чоловікам і жінкам, які щиро й серйозно шукають відповіді на вагомі щоденні проблеми свого подружнього та сімейного життя, нерідко пропонують звабливі погляди і рішення, котрі в різний спосіб спотворюють істину та гідність людської особи. Такі пропозиції часто підтримує потужна й розгалужена система засобів масової інформації, яка витончено ставить під загрозу свободу та здатність до об’єктивних суджень»[1].
І справді, нерозважливе сприйняття інформації із засобів мас-медія (передусім телебачення) дедалі більше спонукає багатьох осіб до прагнення матеріяльних речей, а не до пошуків внутрішнього добробуту.
Усіляке поганство, яке вкрадається навіть у найрадісніші події (хрещення, перше причастя, шлюб) чи релігійні свята, перетворює їх на зовнішні додатки побутового гаразду. «Ви, фарисеї, он чистите зовнішність кухля та миски, а ваше нутро повне здирства та кривди» (Лк. 11:39).
Коли потяг до матеріяльних благ затьмарює повагу до реальних потреб людства, особа втрачає й емоційну рівновагу. Це можна порівняти з діяльністю агрономів, які для задоволення потреб ринку надміру використовують хімічні добрива та додатки: так вони отримують більший врожай, але згодом ґрунт перестає бути родючим і всі рослини всихають.
ВІД АКТОРІВ ДО СТАТИСТІВ
Історія кожної родини та подружньої пари завжди є послідовністю життєвих циклів, що потребують адаптаційного зусилля відповідно до подій, які несуть добробут або ж негаразди. Видається, що зараз ця потреба в адаптації згасає, адже переважає схильність до індивідуалізму, який відсуває на задній план справжні цінності: братерство, солідарність, справедливість, повагу, духовне життя та й життя загалом, яке часто перетворюють на блюзнірство, прикрите піджаком і краваткою.
Люди здаються невпевненими та неспроможними прийняти умови, нав’язані іншими; з акторів-інтерпретерів власного майбуття вони обернулися на статистів, які служать для інших лише тлом. Це підтверджується в стосунках між чоловіком та дружиною чи батьками та дітьми; при цьому задіюється сексуальний аспект, який перетворився на ефемерний живильний бартер у державах західноєвропейської традиції.
«У країнах так званого “третього світу” сім’ї часто не мають необхідних для життя засобів: їжі, житла, медикаментів, праці та основних свобод. Водночас у багатших державах надмірний добробут та споживацька ментальність, парадоксально поєднані з деяким страхом та непевністю щодо майбутнього, позбавляють подружні пари великодушности та відваги народжувати дітей, тож нове життя вони часто сприймають не як благословення, а як загрозу, від якої вважають за потрібне захищатися». Це повчання Папи Івана Павла II[2], на яке глави держав та пересічні громадяни відповідають повагою та ствердним киванням голови, хоча на ділі все залишається по-старому.
«САМОТНЯ» РОДИНА
Сучасна сім’я має будувати дім та виховувати дітей самостійно, на відміну від минулих часів, коли в патріярхальних родинах під одним дахом жили дідусі й бабусі, тітки й кузини, відтак завжди хтось був поруч у хвилину втоми чи труднощів. Коли в молодого подружжя народжувався малюк, доглядати його допомагали усі жінки.
Натомість сучасна розбудова родини контрастує з якістю життя людей – чи то йдеться про дітей, чи про літніх осіб. Міста майбутнього, що здіймаються вгору, не звернені до неба, а затьмарюють його, сповнюючись лихоманкою влади, що сама себе руйнує: це місця, які створюють ілюзію комфорту, будучи насправді самотністю.
Крім того, очевидно, що рівність чоловік-жінка, яку давно визнано, все ще розривається між побутовими справами та необхідністю заробітку. Чоловіки, попри численні заяви, не завжди готові повністю розділити тягар домашньої господарки та виховання дітей.
[1] Іван Павло II. Апостольське повчання Familiaris consortio (Сімейне співжиття), Рим, 1981,76 (далі – FC).
[2] Йдеться про вже згадуване Апостольське повчання Familiaris consortio (Сімейне співжиття), Рим, 1981.