Пам’ятаймо, однак, що часто зважати на розумні межі дитині заважає страх. Найдеструктивнішим є не страх перед покаранням, а боязнь бути відкинутими, страх перед насильством з боку матері чи батька та їхніми непередбачуваними реакціями. Виховання в атмосфері непевности, за відсутности зрозумілих принципів, чітко визначених меж, прозорих правил і вимог викликає в дитини дуже негативні реакції, в основі яких спочатку лежать її страхи, а потім – гнів. Це гальмує її творчі й позитивні розумові процеси та порушує правильний розвиток. Дитина не може сама собі встановити виразні межі, живучи в домівці, в якій панує атмосфера постійного напруження та загрози, а межі повністю розмиті. Відомі результати досліджень, які було проведено серед дошкільнят, що бавилися у двох різних середовищах. Виявилося, що діти, які бавилися на загородженому майданчику, поводилися набагато вільніше й сміливіше, а також демонстрували під час гри більше творчости, ніж ті, що гралися на відкритій території біля дитячого садочка. Ось такий парадокс: відсутність чітко визначених меж у самому просторі їхнього перебування більше обмежувала їх, аніж робила вільними.
Взаємозалежність між емоційною сферою та інтелектуальним і творчим розвитком дитини дивовижна, хоча її часто недооцінюють або взагалі не беруть до уваги. Від моменту народження дитина сприймає та фіксує світ передусім емоційно. Немовби емоційний резервуар, який, залежно від емоцій, що потрапляють до нього, дитина фіксує та інтерпретує кожне переживання чи ситуацію, в якій опиняється. Це насамперед впливає на те, як вона почувається та якими будуть її поведінкові реакції.
ЯК ДИТИНА ВЧИТЬСЯ КАЗАТИ «НІ»
У віці від одного до трьох років маленька дитина починає казати «ні». Це не перший вияв поганої поведінки, а перші спроби окреслити власні межі. Дитина сама, використовуючи ті свої навички, які сформував Бог, починає спонукати батьків визначити їй межі. Вона хоче знати, за що має бути відповідальною та як далеко може посунутися. Перші симптоми, коли, наприклад, дитина сама відбігає від матері, сигналізують, що вона пробує визначити межі – як далеко може відійти та який простір є для неї безпечним. Відбігаючи від матері, вона розраховує на те, що та побіжить за нею та приведе назад. Дитина починає перевіряти себе й батьків, намагаючись зрозуміти, де закінчується її відповідальність і починається відповідальність мами чи тата.
Коли маємо справу з трирічною дитиною, ситуація видається простою. Однак на цьому етапі батьки нерідко ігнорують проблему мудрого визначення розумних меж. І тоді значно більші труднощі виникають, коли дитина досягає дошкільного віку, а згодом стає учнем. Однак з найбільшими викликами батьки стикаються, маючи справу з підлітком і молодою дорослою людиною.
Пізніший період життя можна порівняти зі збором плодів з дерева, яке ми або мудро обрізали й плекали, або на яке не зважали, і воно росло мов дика яблуня. Наша позиція щодо меж торкатиметься й інших людей, які з’являтимуться в житті дитини. Вона або завдаватиме собі й іншим чимало болю, або стане для багатьох благословенням, Божим даром. І на це ми, матері, можемо мати величезний вплив.
МАМО, ЯК МЕНІ ВІДРІЗНИТИ ДОБРО ВІД ЗЛА?
Діти повинні почути від мами, що добре, а що погано. Мама має право й обов’язок сказати дитині: «Це погано! Цього не роби! Не бери в цьому участи!»
Мудра мати на кожному етапі розвитку дитини вчить її розпізнавати те, за що вона поволі й поступово мусить брати на себе відповідальність. Передусім це повинна бути відповідальність за почуття й думки, а потім – за реакції та рішення. Крім того, дитина мусить навчитися встановлювати межі для свого тіла: як дбати про нього, а також оберігати від втручання з боку інших людей, головно – від агресії та сексуального насильства.
Користуючись біблійною мовою, ми назвали б цей процес формуванням налаштування серця дитини – серця, яке є джерелом мотивації та керівним центром і спонукає дитину до певних рішень та дій, спрямованих на захист її власних меж.
Дитина, яка живе без чітко встановлених меж або не дотримується їх, почувається у своєму серці дуже розгубленою. У такій ситуації вона не може визначити найважливішої межі – між добром і злом. Коли дитина була маленькою, батьки легковажили цим питанням, бо їм здавалося, що завжди триматимуть усе під контролем. Однак з досягненням дитиною підліткового віку мати й батько зіткнулися із серйозними викликами: їм стало набагато важче встановлювати межі замість дитини й вимагати від неї відповідальности за свої рішення й дії. Діти, які не мають встановлених меж і не вміють приймати того, що добре, та відкидати те, що погане, дуже легко піддаються тискові однолітків і за їхньою намовою починають уживати наркотики й алкоголь. У дедалі молодшому віці вони здобувають перший сексуальний досвід, експериментують у всіх ділянках, бо ніхто раніше не підготував їх і не подбав про те, щоб уміли самі себе оберігати, пам’ятали Божі правила, яких слід дотримуватися в цій сфері життя, і знали, як можна пояснити іншим, чому «ні», не втративши власної гідности. Якщо ніхто не навчив їх твердо й послідовно казати «ні» злу і «так» добру, то не очікуймо, що вони знатимуть, як встояти перед тими, хто намовлятиме чи спонукатиме їх до злих учинків.