Хоча велика майстерність і старанність переписувачів-масоретів не може не викликати подиву і захоплення, але аж донедавна в нас не було можливостей перевірити, наскільки їхня старанність сприяла точному відтворенню тексту. Підтвердження цьому прийшло від археологічної знахідки на березі Мертвого моря в Ізраїлі.
Навесні 1947 р. бедуїнський хлопчик-пастух на ім’я Мухамад шукав пропале козеня. Ральф Ерл так підсумовує цю історію: „Він зіштовхнув камінець в яму на горі з західного боку Мертвого моря в 13 км на південь від Єрихона. На свій подив, він почув звук, ніби розбився глечик. Зазирнувши до отвору, він побачив вражаюче видовище. На підлозі печери стояли кілька величезних глеків, що містили в собі пергаментні сувої, загорнуті в лляну тканину”. Глеки були ретельно запечатані, і сувої, покладені туди близько 68 р. від Р.Х., зберігалися у відмінному стані протягом майже 1900 років.
Сувої Мертвого моря складаються майже з сорока тисяч письмових фрагментів. З цих фрагментів реконструйовано більш ніж п’ятсот книг. Було знайдено багато позабіблійних книг і фрагментів, що проливають світло на життя релігійної громади в Кумрані на березі Мертвого моря з II ст. до Р.Х. по І ст. від Р.Х. Але найважливіші документи серед сувоїв Мертвого моря – це копії Старого Заповіту, що були написані більш ніж за століття до народження Христа. До 1947 року найдавніший єврейський рукопис датували 900 роком від Р.Х. Але відкриття 223 рукописів у цих печерах дало нам тепер рукописи Старого Заповіту, які палеографи – спеціалісти з давніх рукописів – датують 125 роком до Р.Х. Це більш ніж на тисячу років раніше, ніж будь-який рукопис, що ми мали раніше.
До того, як було знайдено рукописи Мертвого моря, вчені не могли з впевненістю відповісти на важливе питання, чи можемо ми довіряти тексту Старого Заповіту, оскільки він переписувався дуже багато разів. Сувої Мертвого моря дозволили нам відповісти рішучим „так”. Вони дали вченим спосіб перевірити точність пізніших копій Старого Заповіту. Ця перевірка підтвердила, що тисячі років копіювання Святого Письма привели лише до незначних варіацій, жодна з яких не вплинула на зміст тексту. Біблія гебрейською мовою, знайдена в сувоях Мертвого моря, виявилася ідентичною сучасній, слово в слово, в більш ніж 95% відсотках тексту. Решта п’ять відсотків складають переважно розбіжності, викликані відмінностями в орфографії.
Знахідка сувоїв Мертвого моря продемонструвала ефективність ретельності переписувачів Святого Письма протягом більш ніж тисячі років від кумранської копії книги пророка Ісаї (125 р. до Р.Х.) до її масоретського тексту (916 р. від Р.Х.).
Висновок один: ми бачимо, що переписувачі-масорети та їхні попередники приділяли величезну увагу точному збереженню єврейського Святого Письма. Ця робота за ретельністю була незрівнянною не тільки серед творів античної літератури як світського, так і релігійного змісту, але і в усій історії людської цивілізації. Завдяки їхній вірності сьогодні ми маємо Біблію гебрейською мовою, яка в основному є точним дублікатом тексту, який вважався авторитетним у часи Христа й апостолів, і навіть за століття до того. Як сказав В. Ф. Олбрайт, „ми можемо бути цілком певні, що текст єврейської Біблії без знаків для голосних, хоч і не бездоганний, але збережений з точністю, безпрецедентною для будь-якого твору близькосхідної літератури”.
Висновок
Едвард Ґленні, викладач біблеїстики в Північно-західному коледжі, звертає увагу на момент, важливий для тих з нас, хто стурбований питанням достовірності тексту Біблії: „Ніхто не ставить під сумнів автентичність історичних книг античності тільки тому, що ми не маємо оригінальних примірників, але при цьому ми маємо набагато менше рукописів цих творів, аніж рукописів Нового Заповіту”.
Різниця між Біблією та іншими античними творами за кількістю та якістю текстів настільки велика, що Джон Ворвік Монтгомері каже, що „поставитися скептично до існуючого тексту Нового Заповіту значить дозволити зникнути в пітьмі всім творам класичної античності, адже жоден документ античного періоду не засвідчений настільки добре з точки зору бібліографії, як Новий Заповіт”.
Тисячі рукописів гебрейською мовою, підтверджені Септуагінтою та самарянським П’ятикнижжям і численними перехресними посиланнями всередині тексту та ззовні його, надають неймовірні докази щодо достовірності тексту Старого Заповіту. Отже, є сенс зробити той самий висновок, що й сер Кеньйон: „Християнин може взяти всю Біблію і сказати без жодного сумніву чи побоювання, що він тримає в руках справжнє Слово Боже, що дійшло до нас без жодних істотних втрат з покоління в покоління через багато століть”.
Відтоді як автори Святого Письма поставили останню крапку у своїй праці, скептики не припиняли спроб спростувати Біблію, невіруючі намагалися знищити її, тирани – спалити її вогнем. Та Святе Письмо не тільки встояло, але й поширилося. Відомий французький скептик вісімнадцятого століття Вольтер передрікав, що через сто років християнство залишиться лише рядком у підручнику історії. За іронією долі в 1828 році, усього через п’ятдесят років після смерті Вольтера, до його колишнього будинку переїхало Женевське Біблійне товариство та використало його друкарський верстат для друку тисяч Біблій, які потім було поширено по всьому світові. Не знаючи того, Вольтер послужив ілюстрацією до слів пророка Ісаї, який сказав: „Людина – як трава, що засихає та вмирає… а Слово нашого Бога повіки стоятиме!”