1) Богоявлення на Сінаї (Вих. 19:16-25)
Біблійні картини бурі й грози – це поетичне відображення величі й слави Творця, Який об’являє Себе творінню. Ці образи присутні в усьому Старому Заповіті й аж до самого Об’явлення. Гучні звуки космічних катастроф означають «Голос Господній» (див. Пс. 29 (28)).
2) Десять заповідей (Декалог) (Вих. 20:1-21)
У Декалозі йдеться про ставлення людини до Бога й до ближнього. У цьому полягає сама суть Мойсеєвого вчення, яку згодом розкрили пророки й утвердив Христос (див. Мт. 5:18; 22:36-40). Перша заповідь наголошує на тому, що Ягве – це Бог, який не є далеким від світу й людства, а Бог, що є Володарем історії, Бог – Викупитель, Ревнитель і Спаситель. 20:3-11. Заповіді І-IV твердять про ставлення людини до Бога. Істинний Бог – єдиний. Його не треба зображати, бо Він вищий від усього сотвореного[1]. Його ім’я (і все, що пов’язане зі святинею) треба огорнути благоговінням. Суботній день присвячено Богові, щоб людина пам’ятала про Творця, якому належить усе її життя. 20:12-17. Друга частина Декалогу, заповіді V-Х, присвячена стосункам між людьми. Це означає, що не ритуал, а людяність і відмова від зла є найголовнішими релігійними обов’язками вірного. Для Нового Заповіту Декалог – основа Мойсеєвого вчення – має неминуще значення. Тому Христос говорить про те, що Він прийшов не усунути Закон, а виконати його (див. Мт. 5:17). 20:21. «Темрява» символізує священну таємницю Божественного, яку неможливо передати ані словом, ані образом. Цей символ часто трапляється в писаннях християнських містиків.
3) Мойсеєві Закони (Вих. 23; Лев. 19:17-18; Чис. 15:1-16)
Імовірно, більшість цих висловів пророк промовив усно, а згодом священики пристосували їх до нових умов життя і богослуження в землеробській країні. Проте релігійно-моральний дух Мойсеєвого вчення пронизує і ці правила та заповіді. У них моральне служіння оцінене дуже високо.
Більшість обрядових статутів (у Книзі Левіт) записало пізніше духовенство Єрусалимського храму. Проте і в цьому збірнику відчувається дух Мойсея.
4) Укладення Заповіту (Вих. 24)
«Слава» – це видимий знак Божої присутности. Біблія зазвичай описує її як вогонь, блиск, світлу хмару (див. Мр. 9:2-7).
5) Золотий телець (Вих. 31:18; 32)
31:18. Таблиці – це дві кам’яні дошки, на яких викарбувано текст Декалогу. Такі написи на камені широко використовували на Давньому Сході. Мойсей, очевидно, послуговувався так званим Сінайським алфавітом, який уживали семіти, що жили по сусідству з Єгиптом. 32:1. Ідеться не про нову релігію; народ лише вимагає дати йому видимий образ Божества. Проте Декалог категорично забороняє це. Священного бичка, або тельця, віддавна вважали символом родючости (Єгипет, Месопотамія, Сирія, Греція). Очевидно, ізраїльтяни захотіли мати саме таке зображення Ягве. 32:10. Бог, випробовуючи Мойсея, пропонує вивести від нього новий народ, який буде вірним Заповітові. Проте Мойсей відмовляється, бо Господнє слово для нього святе, обітниця незмінна.
32:22. Те, що Аарон без заперечень виконав прохання народу, показує його в невигідному світлі. Можливо, він шукав популярности. У переказі збереглися й інші натяки на те, що Аарон прагнув відтіснити брата на другий план (Чис. 10). Побиття, описане у віршах 25-28, означає, ймовірно, те, що люди чинили опір Мойсеєві, коли він руйнував ідола. Сувора розправа свідчить про жорстокі звичаї того часу.
6) Ковчег Заповіту (Вих. 25:10-22; Чис. 10:35-36)
Ковчег – це скриня, або ящик, схожий на єгипетські схованки для реліквій. Херувими (Керуби) у давньому Ізраїлі уособлювали стихійні сили, зокрема вітер і бурю. Розкопки показали, що статуї цих істот мали людські обличчя, пташині крила та лев’ячі тіла.
7) Скинія та Божественна Присутність (Вих. 33-34)
33:18-23. Людина не може споглядати Бога, але для пророка дорогу для часткового богопізнання відкрито. Тільки ставши людиною, Бог явив Свій лик світові (див. Ів. 1:18). 34:6-8. Бог відкриває Себе та Своє ставлення до людини. Погроза покарання дітей за батьків, яку бачимо тут, – це лише виховний захід, який згодом відмінено (див. Єз. 18:20). Народові, який перебував на стадії духовного розвитку, конче потрібні були строгі й грізні попередження, щоб змінити його неприборкану й варварську природу. 34:13. Цей наказ існував для того, щоб заперечити можливість спокуситися поганством. Як засвідчило майбутнє, ця спокуса була дуже великою. Навіть ідольські вівтарі, що їх покинули хананеї, приваблювали забобонні маси. 34:10-26. Початок так званого Культового Декалогу. У ньому Десять заповідей доповнені правилами, які стосуються культу. Культовий Декалог, найімовірніше, записаний раніше від Книги Заповіту[2], тож він, можливо, походить ще з Мойсеєвих часів. Тлумачі вважають, що Мойсей запровадив культові правила після того, як переконався в тому, що вони конче потрібні народові, який так легко впадав у ідолопоклонство. «Як побачив Бог, що євреї біснуються, нудьгують, хочуть жертви, готові, якщо їм не дозволять цього, навернутися до ідолів, чи навіть не лише готові навернутися, а й уже навернулися, то дозволив їм жертви» (Св. Іван Золотоустий. Писання, т. III).
8) Посвячення левітів (Чис. 3:5-13)
Левіти – нащадки Левія, сина патріярха Якова. До левітів належав сам Мойсей, Аарон та їхні найближчі соратники. Коліно левітів посвячують на служіння біля Ковчега та скинії.
9) Благословення народу (Чис. 6:22-27)
10) Ізраїльтяни покидають Сінай (Чис. 10:11-13,28б-36)
Вірш 32 вказує на те, що частину мідіян прийняли в Союз колін Ізраїлевих.
11) Нарікання народу (Чис. 11)
12) Гріх Аарона і Маріям (Чис. 12:1-15)
Оповідь свідчить про суперництво між вождями народу. «Тихість» Мойсея треба розуміти не в християнському сенсі, а на тлі звичаїв того часу. Бог дає знак того, що Він довірив Об’явлення здебільшого Мойсею. «Кушитянка» тут це – загальна назва чужоземки. Кушем називали країни, що лежали південніше від Єгипту.
13) Розвідники вирушають до Ханаану (Чис. 13:1-4,18-33; 14)
За тих часів опорним пунктом Ізраїля стає оаза Кадеш (від слова «кадош» – святість) у землі Негев. Звідти Мойсей відряджає до Ханаану розвідників. Ханаан уже звільнився від єгипетського панування та був нетривким союзом міст-держав.
Покоління, що виросло в рабстві, не здатне завоювати землю обітовану та приречене закінчити життя в пустелі.
14) Обурення левітів (Чис. 16-17:15)
15) Оаза Кадеш. Вода зі скелі (Чис. 20)
16) Мідний змій (Чис. 21:4-9)
Це одне з найтемніших місць П’ятикнижжя. Деякі дослідники Біблії припускають, що змій був геральдичною емблемою левітів. Оповідь розказує про велику цілющу силу віри. Тому й Христос порівнював Свій Хрест з мідним змієм, піднесеним у пустелі наче прапор спасення (див. Ів. 3:14-15). Мідного змія вшановували в Ізраїлі як реліквію аж до VIII ст. до Р. X. (див. 2 Цар. 18:4).
17) Ізраїльтяни і цар Моаву. Пророк Валаам (Чис. 22:10-24:9)
Оповідь про Валаама (євр. Білеам) розповідає про поганського пророка, що підкорився волі Ягве. Такі самі пророки були відомі і в Ханаані, і у Фінікії, і у Вавилоні. Біблія не заперечує, що ці люди могли володіти справжнім містичним даром. І саме з огляду на цей дар Валаам замість того, щоб проклинати, благословляє ізраїльтян.
18) Спокуса ідолопоклонства (Чис. 25:1-3)
19) Мойсей дивиться на землю обітовану (Чис. 27:12-23)
20) Заповіт Мойсея (Втор. 1-4:40)
21) Головна заповідь Старого Заповіту (Втор. 6:4-25; 10:12-21)
22) Смерть Мойсея (Втор. 34)
Дослівно текст єврейської Біблії можна зрозуміти так: «Ягве поховав його». Це оточує смерть Мойсея – людини, чиє життя було сповнене незвичайними знаменнями та великими подіями, – таємничістю.
[1] Це не стосується ікони, бо вона або ж зображає Бога втіленого, або ілюструє священну історію (Тройця у вигляді трьох Ангелів, що з’явилися Авраамові). Зображення Бога Отця лише ілюструє видіння Даниїла (див. Дан. 7:9), в якому Сущий з’явився мудрецю у вигляді Старця, «Старого днями».
[2] Див. Вих. 20:22-26; 21-23:1-33.