“ТА, ЩО НАЛЕЖИТЬ ГОСПОДУ”

Отці ніколи не давали конкретного визначення Церкви. Вони розуміли слова Господа, що “Царство тут”, так, наче вони стосуються Його Особи, яку ми стрічаємо в її діях. Ця діяльність Сина Божого, по суті, повсякчасно здійснювалася через присутність Святого Духа, Якого Отець послав нам, коли Христос позбавив нас Своєї фізичної присутности. Наслідком цього у візантійській традиції Церква є життям і джерелом життя. Це повнота духовного життя у воскреслому Христі. Як пагін прищеплюють до гілки і два життя стають одним, так охрещену особу прищеплюють до Христа Святим Духом, і двоє стають одним Тілом і одним Життям. І достоту як життя є безконечним оновленням, яке незмога ані визначити, ані організувати, такою самою є Церква. Вона – основа спізнання, об’єкт віри, видіння Невидимого (див. Євр. 11:1-3). Отже, вона також тайна.

Реальність і сутність життя в Церкві є бесідою миру й любови, в якій беруть участь Бог і людина. Ця бесіда почалася з вічности в Пресвятій Тройці (див. Еф. 1:4). Вона виявилася в раї, де Бог ходив “як повіяв денний холодок” (Бут. 3:8), щоби бесідувати з Адамом і Євою. Своєї повноти вона сягнула у втіленні Слова Божого, і триватиме в часі й просторі до кінця світу через Святого Духа. Дух, хоча й наділяє життям воскреслого Христа через Його таїнства, збере усіх охрещених, щоб зробити їх одним Тілом.

Церква ґрунтується і на ікономії Сина Божого, Який став людиною, помер, воскрес і живе, і на ікономії Святого Духа, Який повсякчас присутній у тих, хто поєднався з Христом. Таїнства є творінням живого Христа, не тільки тому, що Він установив їх у минулому, але й тому що Він тепер живе і діє в них, і тому що людина може зустріти Його в особистих стосунках; тоді, через Христа, людина зустрічає Отця.

Отже, Церква є пришестям Вічного в час, Богоявленням і виявленням життя й любови Бога. Розглядаючи Церкву в цьому світлі, певну увагу слід приділити закону, порядку і людському ладу, однак особливо слід наголошувати на спільності з Отцем, Сином і Святим Духом. Ця спільність починається під час Хрещення, де Отець сотворяє нову людину. Під час миропомазання Святий Дух вдихає в людину нову силу; зрештою, спільність, слава і преображення доступні у Святому Причасті, у причащанні до Тіла і Крови Господа. Божественна філантропія Отця, Який об’єднує небо й землю через втілення Свого Сина, повсякчас діє, щоби об’єднати Себе з усіма охрещеними. Він досягає цього через силу Святого Духа, Який стає життям їхнього життя і самою їхньою душею.

“Церква” – походить від грецького kyriakee і означає “та, що належить Господу”. Позаяк Святий Дух оживлює Тіло Христове, саме Він є також життям Церкви і тим, хто об’єднує її з Господом. Вона “належить Йому”.

У наших літургійних книгах Церкву часто називають словом “дім” (oikos), яке має також ширше значення – “сім’я” чи певна спільнота. Отже, Церква, як сім’я, є організацією охрещених, злучених разом турботою про “Священне” поміж собою. Як сім’я, вони спілкуються одне з одним і Богом через Христа і Святого Духа, Який живе в них.

ВИЯВЛЕННЯ ТАЙНИ

Безпосередня реальність Церкви виражається і звершується в Пресвятій Євхаристії, де любов і життя виливається на творіння, і де наше єднання з Богом здійснюється і об’являється в матеріяльних межах. Те, що Христос вчинив на Таємній вечері, стає самим принципом діяльности Церкви, тайною, якою вона об’єднує себе і світ з жертвою й воскресенням Христа. На вівтарі Ісус репрезентує повноту творіння. Син Божий перетворює матерію на власну Божу особу, освячує її і повертає Богові, Який є не тільки джерелом життя й любови, але й також метою: “Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все” (Божественна літургія).

Де існує Євхаристія, там буде і Церква. Структура Божественної літургії нагадує споживання трапези. Божественна літургія і Пресвята Євхаристія – жертва і таїнство – вони обоє належать до єдности одного таїнства. Таїнство Христової жертви є священною споминальною трапезою в усіх її людських вимірах, і сім’я, що збирається навколо Євхаристійного Христа, робить видимою Церкву. Ці збори є свідченням Царства Божого, свідченням Доброї Новини спасення, і свідченням нового життя в Христі. Це зовнішнє виявлення помножується безконечну кількість разів у безконечній кількості місць; воно досі є одним і тим самим Христом, одним і тим самим Тілом, виявленим в одній і тій самій Церкві.

Будучи образом Отця, Христос є єдиним Владикою, єдиним Архиєреєм, єдиним Царем і Пророком народу Божого. Як Владика людства, Він є принципом інтеграції, згідно з яким всі члени об’єднуються в один живий організм. Церква в цьому сенсі називається “Повнота” або pleroma Христа: у Ньому всі члени об’єднуються і пов’язуються в одне. Цілунок Миру на Божественній літургії є ствердженням цієї повноти. Коли служителі обмінюються цілунком миру, вони кажуть один одному: “Христос посеред нас”. Інші відповідають: “І є, і буде!” Тут Церква об’являється як Тіло Христове. Ворожість відкидається і запановує любов. Увесь Христос присутній і живий у всіх членах.

Саме в Євхаристії знаходимо виявлення і свідчення того, що Церква єдина з Христом. “Між тілом і головою”, – каже святий Іван Золотоустий, немає жодного проміжку, і найменше відокремлення вбило би в нас життя” (Гомілія на Перше Послання до Коринтян, 8). Це сопричастя (koinonia) у Святому Дусі, де навіть грішники покликані до обожествлення. Тому всі вірні взивають словами молитви: “Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця” (Божественна літургія).

Попередній запис

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ЖИТТЯ ДАРУВАВ!

Наступний запис

ЦЕРКВА ЄДИНА