«Тримайся Мого Слова…»

Протягом наступних кількох років змінювався характер наших родинних зустрічей. Ми завжди проводили свята разом. Я добре пам’ятаю ті дні, але, як і в більшості сімей, вони були наповнені, головним чином, смачною їжею, розвагами і переглядом спортивних телепередач. Після нашого досвіду лікування ми стали більше спілкуватися і навіть почали спонтанно молитися разом, просячи Господа і далі допомагати нам у нашій подорожі.

Найбільш чудовим було те почуття зручності, яке ми досвідчували, коли ділилися своєю вірою. Часом для декого було незручно, але ми починали відкрито говорити про Ісуса і Його план щодо нашого життя. У деяких випадках ми проводили години, ділячись своїми думками, молячись одне за одного і служачи один одному Господньою любов’ю. Час, спільно проведений у родинному колі, ставав найбагатшим, найбільш інтенсивним духовним часом у році. Ісус поступово став центром нашого родинного життя.

Упродовж тих років усі семеро дітей сім’ї Гербеків сильно зросли у вірі. Навіть ті члени родини, які роками не були в церкві, навернулися до Господа. Наша сім’я включала вже 30 онуків, і в нас міцніло переконання, що Господь хоче розірвати коло гріховної пристрасті, яка була лихом для родини від покоління до покоління.

Оскільки я пишу цю історію сьогодні, через 23 роки, то можу сказати, що Господь зруйнував це родове прокляття. Ніхто з дітей мого батька не має пристрасті до наркотиків чи алкоголю, а з 35-ти внуків і правнуків лише один має проблему з алкоголем. Один мій друг, який керує програмою лікування наркотичної залежності вже понад 15 років, говорив мені, що те, що трапилося в моїй сім’ї, є чудом. Він сказав, що за всі роки його керівництва програмою лікування він ніколи не чув про таке повне звільнення в родині, де алкогольна залежність була так глибоко вкорінена в поколіннях.

Мій батько помер від раку в листопаді 1997 року. Він провадив здоровий спосіб життя всі ті 20 років. То були найбільш плідні роки його життя. Він служив громаді, яку любив, як член муніципалітету протягом 16-ти з тих 20-ти років. За той період він бачив духовне переображення своєї сім’ї. Саме батькова слабкість і занепад нашої сім’ї стали дверима до нового життя разом в Ісусі.

За два дні до смерті батька ми з братами і сестрами мали можливість бути востаннє разом із ним. Рак руйнував його тіло, почавши з легень, потім поширився на мозок, а згодом – на кістки. Морфій, який вводила йому медсестра, допомагав зменшувати страшний біль. Було нестерпно бачити його в такому тяжкому стані, повільно вмираючого. Я вперше так близько бачив смерть.

Коли мої брати і сестри прощалися з татом, я схилив голову йому на плече і плакав. Я був скрушений смутком, бо відчував, як смерть поглинає його. Усе виглядало в темних фарбах. Смерть здавалася такою великою і такою приголомшливою, – вона зробила всіх нас цілком безсилими. Тато повільно згасав, а ми нічого не могли вдіяти. У той момент моя сестра Барб запитала тата, чи він би хотів повести нас у молитві. Він ледве мав силу говорити, але спромігся промовити спочатку «Отче наш», а потім – «Радуйся, Маріє». Остання молитва, яку ми завжди молилися разом, була його улюбленою – молитвою за спокій.

«Боже, даруй мені спокій прийняти все, що я не можу змінити, мужність – змінити все, що в моїх силах, і мудрість – відрізнити одне від другого».

Коли ми промовляли ту останню молитву, я відчув світло, що пронизує темряву. Ми стояли навколішках навколо тата, смуток огортав нас, але ми знали, що Господь присутній. У цей момент цілковитого безсилля світло Господа почало світити на нас. Я знав, як ніколи раніше, що ніщо не може відлучити нас від любові Божої в Христі Ісусі. Слова, які Господь дав нам 20 років тому, наповнили моє серце: «Де твоя віра? Проголошуй перемогу, яку Я обіцяв, і тримайся Мого Слова».

Перемога, яку Ісус обіцяв, – це перемога над смертю. Я зрозумів, що весь досвід переображення, який ми набували за останні 20 років, підготував нас до цього моменту. Я відчув, як Його могутність підносить мене, даючи мені силу проголошувати перемогу, яку Він здобув для тата, навіть коли сила його згасала. Ісус звершував Свою силу в татовій немочі. Коли тато втрачав свідомість і опритомнював протягом наступних 48 годин, ми могли чути, як він час від часу кликав Ісуса. Він відійшов у мирі опівночі; поряд із ним була моя сестра Кейсі.

Попередній запис

Проголошення перемоги

Наступний запис

Конференція на футбольному полі