ТІ, У КОГО ПЕРВИННА МОВА ЛЮБОВИ Є ПОДАРУНКИ

Тема Бога як щедрого дародавця глибоко коріниться в єврейській та християнській історії. Тим особам, у кого первинною мовою любови є подарунки, цей аспект Божої природи є надзвичайно переконливим. Коли вони думають про Бога, то осмислюють Його як щедрого дародавця.

Познайомтеся з Монікою

Моніці виповнилося двадцять шість, коли я познайомився з нею. Вона відвідувала один із моїх семінарів, а в суботу вранці принесла мені подарунок – буханець свіжоспеченого пшеничного хліба. У перебігу розмови вона промовила: “Три роки тому я не була християнкою. Батьки відсилали до церкви ще дитиною, та батько був алкоголіком, а мати дуже вимогливою. У шістнадцять я втекла з дому і ніколи не поверталася. У житті робила все, що мені хотілося. Мої батьки називали себе християнами, тому була переконаною, що нічого спільного з церквою чи Богом не хочу мати”.

Упродовж семи років свого життя вона шукала насолоди в сексі, алкоголі і, звичайно, сильних наркотиках. Однак вона не знаходила в цьому щастя і, зрештою, опинилася в центрі лікування наркотично залежних, що ним керувало Пастирство підліткових проблем.

“Там вперше я почула про те, що Бог мене любить, – розповіла мені Моніка. – Я дізналася, що Бог пробачає мені і дарує вічне життя через те, що Ісус терпів муки за мої гріхи, вмерши на хресті. Спершу я не могла повірити в почуте. Я сприймала Бога як суддю, Який вимагав досконалости, і картав тих, хто не дотримується Його законів. Я ніколи не уявляла Його як Бога, Який мене любить і прагне дати мені все. Не могла собі уявити, що Він може простити мені все, що я вчинила, прийняти у Свою родину і дати мені життя вічне з Ним на небі.

Це було щось неймовірне, щоб бути правдою. Я відкидала цю думку впродовж декількох тижнів.

Читаючи на самоті Святе Письмо, однієї ночі покликала Бога й сказала: «Якщо це правда, що Ти справді любиш мене, тоді прости мене, і я запрошую Тебе у своє життя. Якщо ти можеш очистити моє життя і позбавити мене залежности від наркотиків і дарувати вічне життя, я готова прийняти Твою любов». Моє життя змінилося після тієї ночі, тепер я знаю, що ніколи не стану такою, як колись”.

Моніка закінчила програму, і Пастирство підліткових проблем скерувала її до групи християн, які опісля запросили її жити разом з ними. Вона побачила, як вони турбуються одне про одного. Через два тижні “вони подарували мені торт на уродини, якого востаннє я мала у дванадцять років”, – розповіла вона. – Тут жили люди, колись залежні, які прийняли Божу любов і тепер дарували Його любов иншим”.

Там вона познайомилася з Білом; вони закохалися одне в одного і одружилися рік перед семінаром. Вона це пояснила так: “Оскільки Господь стільки дарував мені, моє завдання пекти хліб і роздавати його иншим. Щотижня я випікаю двадцять хлібин і роздаю людям, яких Бог посилає в моєму житті”.

Я обійняв Моніку з Білом, дякуючи за Його дари їм, і помолився про їхнє подружжя. Моніка є живим прикладом того, як Бог розмовляє мовою любови дарів.

За всю історію тисячі осіб, чиєю первинною мовою любови є дари, навернулися до Нього, бо Він не виступає суддею, щоб засудити, а Отцем, Який хоче пробачити і дарувати вічне життя тим, хто приймає Його любов.

Маріїн священик

Коли чиєюсь первинною мовою любови є подарунки, він або вона має схильність виявляти любов до Бога через подарунки. Пригадую Марію, молоду жінку з Каліфорнії, яка казала мені: “Коли я прочитала вашу книжку «П’ять мов любови», то найбільше звернула увагу на розділ про подарунки, бо це – моя первинна мова любови. Я почала думати про инших людей, чиєю мовою любови можуть бути подарунки.

Пригадала священика з нашої першої церкви, коли ми переїхали до Каліфорнії. Його мовою однозначно були подарунки. Він подарував нам фортеп’яно в перший місяць нашого приїзду до церкви. Він завжди приносив нам додому овочі, инколи ті, які давали йому люди. Він завжди запитував: «Чого ви потребуєте?» Видавалося, що він не міг обдарувати нас вдосталь.

Знала, що його мовою любови були подарунки, а ми отримували його любов. Коли ми дякували, він відповідав: «Не мені дякуйте, а Богові. Усі дари отримуємо від Нього»”.

Було зрозуміло, що цей священик виявляв свою любов до Бога, коли дарував подарунки своїм парохіянам. Певен, коли я б зміг порозмовляти з ним, він, імовірно, рецитував би слова Ісуса, які описували останній суд.

Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили.” (Мт. 25:34-40).

Ісусова звістка була зрозумілою. Один із способів виявляти нашу любов до Бога – дарувати подарунки тим, хто їх потребує.

Це та правда, котра сильно заохочувала Ісусових послідовників. Так, як сказав мені один чоловік: “Ніколи не відчуваю більшої радости, ніж коли дарую иншим. Видається, що саме тому Бог дав мені, і таким чином можу виявляти Йому свою любов”. Инший чоловік сказав: “Найближче перебуваю до Бога, коли турбуюся про Його сотворіння, даруючи їм те, що не можуть самі здобути”. У таких людей дарувати є способом життя.

Дарунок Анни

Коли розмірковую про дарування як вияв чиєїсь любови до Бога, насамперед згадую Анну Венґер. Ми знайомі вже понад двадцять п’ять років. Вона була логопедом, однак мала поліомієліт і кульгала. Коли перестала офіційно працювати, люди приводили дітей до неї додому на лікування. Вона безкоштовно присвячувала час і консультувала, проте жодна дитина не ішла від неї без подарунка. Це було само собою зрозумілим для неї, тому вона думала, що це зможе допомогти – яблуко з кошика в кухні біля крісла. Її двері ніколи не були зачиненими, люди постійно приходили або виходили з її квартири.

Молодий студент коледжу, який жив у підвальному приміщенні будинку, косив Анні траву. Инші з церковної спільноти добровільно допомагали їй прибирати в кімнатах або мити кухню. Група молоді щоосени згортала листя. Кожен був щасливим зробити що-небудь для Анни Венґер, можливо, тому, що вони всі отримували від неї подарунки.

З мого особистого досвіду, я ніколи не залишав Анну з порожніми руками, зазвичай книжка або буклет, які, за переконанням Анни, мали допомогти в моєму служінні иншим. Пригадую одні зі своїх останніх відвідин, за декілька тижнів до її переїзду в будинок опіки. Вона сказала: “Я віддаю усі свої статки, поки ще живу, бо хочу, щоб їх отримали люди, які, я гадаю, використовуватимуть їх. Цю збірку книжок хочу передати твоєму сину Дереку”. Вона вказала на тридцять п’ять томів збірки Бібліотеки найкращої світової літератури.

Я відповів їй: “Анно, знаю, що він був би щасливим отримати їх, однак хочу, щоб ти спершу поговорила зі своєю донькою і впевнилася, що вона не хоче їх отримати. Я не хотів би, щоб Дерек їх отримав, якщо Елізабет хоче їх мати”.

Анна покивала головою і сказала: “Твоя правда. Це добра думка. Я запитаю Елізабет”.

Через два тижні Анна мені зателефонувала: “Можеш приїхати і забрати книжки, – сказала вона. – Я розмовляла з Елізабет, і вона хоче, щоб їх отримав Дерек”. Я так і зробив.

Упродовж наступних декількох місяців, коли я відвідував Анну в будинку опіки, її модель дарування не похитнулася. У неї майже не залишилося матеріяльних статків на цей час, однак коли я збирався виходити з кімнати, вона сказала: “Ось, візьми цей лосьйон для Кароліни. Знаю, вона використовуватиме його”. І вона віддала цю маленьку баночку лосьйону, ймовірно, отриману він когось.

Анна Венґер щедро дарувала, її пам’ятатимуть сотні людей, які отримували знаки її любови впродовж років.

Спілкування з Анною понад двадцять п’ять років свідчить, що вона розмовляла любов’ю Божою, яку переживала у своєму житті. Вона сприймала Бога як щедрого дародавця, а свої дарунки иншим – як відображення Його любови через неї.

Попередній запис

ВЗАЄМНА, ОСОБОВА ЛЮБОВ

Наступний запис

ЯК ОТРИМУЄМО ДАРИ ВІД БОГА