Часто чую від матерів таке запитання: «Як мені навчити дітей увічливости? Як змусити їх казати людям увічливі слова?»
Майже всі, кого я знаю, – інші терапевти, вчителі й батьки – погоджуються з тим, що навчати ввічливости треба з дуже раннього віку, щоб вона стала другою натурою. Раджу батькам разом вирішити, яких ввічливих слів хочуть навчити дитину. Можливо, ви лише хочете, щоб дитина вміла відповідати: «Так, прошу пана», «Ні, прошу пані», а також інших загальноприйнятих висловів: дякую, будь ласка, мені дуже приємно тощо.
Усі ми маємо свої уявлення про ввічливість, які вважаємо найголовнішими і намагаємося вбити в голови дітям. Звісно, навчання ввічливости частково полягає в тому, щоб виправляти дитину і нагадувати їй про ввічливі слова. Та все ж найліпший спосіб навчити дитину ввічливости – власний приклад. Коли батьки увічливі в стосунках між собою та з дітьми, то навчають їх на власному прикладі.
Ми з дружиною навчали дітей увічливости грою в центи. Перед вечерею кожен член нашої родини отримує по п’ять центів. Мета гри – впіймати когось, хто порушує правила поведінки за столом (їсть із відкритим ротом, не має серветки на колінах, кладе лікті на стіл, тягнеться за їжею перед носом у когось іншого, шумить). Під час вечері всі стежать одне за одним, щоб отримати цент. Наприклад, якщо моя донька помітила, що я роблю щось неправильно, я мушу дати їй монетку. Це чудова гра для дітей віком до десяти років. Наші діти обожнюють її. Ця гра також спонукала їх до дискусії про те, чому певні вчинки є невідповідними і як треба поводитися натомість.
Припустімо, ваша дитина образила чимось іншу особу – дорослого або дитину. Як я вже наголошував у п’ятому розділі, у такій ситуації найліпше втрутитися й ухопити стерв’ятника за дзьоба. Інакше кажучи, відразу звернути увагу на таку поведінку чи вчинок дитини.
Не сваріть дитини в присутності особи, яку вона образила. Спробуйте вивести дитину з приміщення або принаймні відійдіть з нею убік і тільки тоді починайте розмову. Лагідно, але рішуче поясніть, що відчуваєте через її слова або вчинок. Якщо дитині більше трьох років – нехай повернеться до ображеної особи і перепросить. Якщо дитина не хоче просити пробачення, спробуйте використати інший метод дисципліни, приміром, на певний час ізолюйте від інших.
Завжди треба старатися домогтися того, щоб дитина перепросила, і ображена людина або люди зрозуміли, що вона шкодує про скоєне.
Повторюю: найліпший спосіб навчити когось увічливости – самому бути ввічливим. Якщо ви образили якось свою дитину або чоловіка, без вагань попросіть вибачення.
Увічливість – це добра тема для розмови під час вечері або коли дитина лягає спати. Порозмовляйте з дитиною про те, що треба ввічливо ставитися одне до одного, що існує чимало різних способів виявити свою люб’язність до іншого. (Можете під час цієї розмови дізнатися, що діти розуміють під поняттям звичайної ввічливости!). Підкажіть дитині, як можна виявляти ввічливість стосовно інших людей. І головне – допоможіть зрозуміти, як почувається людина, коли хтось ставиться до неї люб’язно, і навпаки.