Ім’я фарисеїв походить з єврейського перушім, що означає «відокремлені». Ймовірно, ця назва виникла в колах, чужих фарисеям через те, що вони трималися відокремлено від оточення, щоб уникнути контакту з будь-яким видом нечистоти, оскільки вони себе вважали святою божою спільнотою. Саме ім’я їм дуже підходить, оскільки характеризує фарисейський рух. Напротивагу Йосипові Флавію можна сказати, що вони не є жодною філософською школою.
Початки фарисейського руху сягають макавейської доби, коли юдейська віра потребувала захисту перед елліністичною культурою. Перша книга Макавеїв (1Мак. 2:42) говорить про «групу Асидеїв, найвідважніших в Ізраїлі – кожен відданий Законові». З цієї групи асидеїв, тобто побожних, що підтримували Макавеїв, постали фарисеї, тобто юдеї, вірні законові. Вони не мали політичних цілей, а бажали лише жити в повній повазі до закону Ізраїля (1Мак. 7:13). Коли культ і життя за законом могли бути відновлені, вони відокремилися від азмонеїв, що мали свої політичні амбіції. Таким чином не лише дійшло до відкритої ворожнечі між ними і царським двором, а в час Олександра Янея виникла і збройна сутичка, в якій первосвященик здобув терором і смертною карою перемогу для повстанців. З тих пір фарисеї перестали шукати політичних змін, беручись за зброю, і зважали лише на те, щоб побожним життям, молитвою і постом приготовити себе до майбутньої переміни, що мала прийти від Бога. Через це вони пізніше відмовилися співпрацювати із зелотами, які підготовляли повстання проти римлян для того, щоб боротьбою проти поган приспішити прихід месіянської доби.
Фарисеї утворили маленькі спільноти, в яких вони могли до найменших подробиць виконувати закон. Усі члени мали важливий обов’язок дотримуватися приписів чистоти і десятин. Старозавітні приписи, що стосувалися до священичої чистоти, для них стосувалися не тільки священиків і левітів, але теж і всіх фарисеїв, навіть у повсякденному житті. Хто ввійшов у контакт з нечистими предметами – труп, наприклад – або осквернився тілом, втрачав тимчасово обрядову чистоту. Щоб привернути її, він мав помитися і навіть вичекати певний період часу. Фарисеї, отже, мили руки перед кожним прийняттям їжі (Мр. 7:3н), щоб могти піднести чисті руки в молитві і спожити спільно цю їжу. Вони дбали не тільки про особисту чистоту, але теж і про чистоту предметів, які вживали. Якщо миша перебігла через тарілку або якась кісточка впала в склянку, вони ставали нечистими і мали бути очищені (Мт. 23:25н. і пар.; Лк. 11:39н.). Припис віддати десятину жнив або заробітку для того, щоб подбати про утримання храму і племени Леві, що не отримало жодної землі в спадщину (Лев. 27:30-33; Чис. 18:21-24), не надто дотримувався. Неюдеї, що мешкали в Юдеї, зовсім не дбали про цей закон і чимало юдеїв були щасливі, якщо могли уникнути цього податку і відкласти щось для себе. Фарисеї, щоб залишитися вірними літері закону, платили десятину не тільки з урожаю чи заробітків, але з будь-якої купівлі-продажу, навіть зілля чи трав (Мт. 23:23 пар.; Лк. 11:42).
До цих обов’язків додавалися ще й інші побожні діла, як добровільний піст два рази на тиждень – понеділок і четвер – теж і під час денної спеки, як покута і молитва для Ізраїлю і його спасіння. Фарисей з притчі не перебільшує, а каже дійсно те, що робить: «Пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю» (Лк. 18:12). У Талмуді знаходимо одну молитву з початку І століття, що дуже нагадує молитву фарисея з притчі: «Дякую тобі Господи, мій Боже, за те, що призначив мене до тих, що сидять у домі науки, а не до тих, що сидять на дорозі; я встаю вранці, і вони теж встають рано; але я встаю задля слів закону, а вони задля безкорисних речей. Я стараюся і отримую винагороду, вони теж стараються, але нагороди не отримують. Я біжу і вони теж біжать: я біжу до життя майбутнього світу, а вони біжать до ями пропасті». Фарисей висловлює, отже, все те, що він робить у житті словами подяки Богові, але водночас відрізняється від інших, що не живуть так, як він, за законом.
До фарисейських спільнот належали і священики, але передусім миряни, ремісники, хлібороби і торгівці, що жили не лише в місті, але теж і по селах, в Юдеї і в Галілеї. Вони збиралися на спільні обіди, тому що так могли краще зберігати заповідь чистоти (див. Лк. 7:36; 11:37н.). Коли було це можливо, фарисей купував товар від іншого фарисея, щоб мати певність, що торг був правильно оподаткований за законом десятини. До спільноти фарисеїв – за свідченням Йосипа Флавія – належало понад 6000 членів. Це число не таке високе відносно всього населення, однак вплив фарисеїв був дуже значний. Цей вплив передусім залежав від книжників, яким належав провід фарисейських спільнот і вивчання закону Мойсея; вони дискутували про його інтерпретацію, вони знали усне передання і знали, як його застосувати до писаного закону. Своєю поведінкою вони давали приклад і тому мали велику пошану в народі. Вони почитали гроби пророків і дбали про місця, пов’язані з праведниками (Мт. 23:29), поєднуючи, таким чином, народну побожність з переданням.
Фарисеї трималися далеко від тих, що не знали чи не дотримувалися закону, уникаючи будь-яких стосунків з ними. Старозавітній вислів «народ землі» засвідчував зневагу до тих людей, «що не знали Закону» (див. Ів. 7:49). Передусім вони трималися далеко від митників і грішників: було просто нечувано, щоб побожний юдей сів з ними за стіл. Митники були на службі поганської влади. Фарисеї вважали грішниками не тільки тих, що грішили свідомо, але так само і тих, що мали роботу, яка автоматично ставила їх за межі закону: проституток, жебраків, митників.
Фарисеї намагалися наслідувати Божий закон в їхньому житті і в їхніх ділах. Найважливішою частиною СЗ для них був закон. Але, крім Святого Письма, вони приймають теж і усне передання. Однак фарисеї старалися пристосувати закон до життя і знайти завжди якийсь вихід.
Очікуванню воскресіння з мертвих фарисеї надають характеру твердо сформульованої науки. Цим вони відрізнялися від садукеїв. Фарисеї плекали теж сильну месіянську надію.
Фарисеї старалися ніколи ні в чому не прогрішитися, бо своє життя спрямовували на очікування майбутнього життя. Вони «поклали огорожу довкола закону», щоб не зробити якогось помилкового кроку. Аби надолужити гріхи, вчинені теж і побожними, фарисеї старалися назбирувати добрі діла додатковими побожностями, щоб у кінці світа, зваживши заслуги і провини, суд Божий міг бути до них прихильний. Намагалися поводитися за Божою волею в молитві і у вчинках, і задля цього теж давали милостиню убогим.
Проповідь і поведінка Ісуса зустріла сильний опір з боку фарисеїв. Як міг Ісус – який у багато дечому був їм близький – зустрічатися з митниками і грішниками, уважати себе більшим за закон суботи і не дбати про приписи чистоти? Ісус дорікає фарисеям за їхнє лицемірство в турботі про справедливість: вони дбають лише про зовнішність закону, але їм незнана чистота серця. Задля їхнього побожного життя вони думають, що перед Богом можуть показати свою справедливість. Ісус не раз входив у конфлікт з ними.
Фарисеї мали значний вплив у синедріоні аж до самого зруйнування Єрусалиму. Багато з них пережило повстання проти римлян, і фарисейський рух мав рішучий вплив на формування духовного життя синагог після 70 р. по Хр., несучи свою науку до загального визнання.