Фануїл (Боже лице): Батько пророчиці Анни, з Асирового племени (Лк. 2:36).
Фараон (сонце, великий дім, висока брама, цебто царський палац, символ влади): Фараон – це титул володарів-царів Стародавнього Єгипту. Фараони були поділені на 30 або 31 династію. Цей поділ покладено в основу періодизації історії Стародавнього Єгипту.
У Біблії часто зустрічаємо тільки сам титул “фараон” без позначення його власного імени. Усе ж таки в кількох місцях Святого Письма подані їхні імена. Наступні фараони згадуються в Біблії:
- Фараон за днів Авраама (1 Мойс. 12:10-20); Авраам був у Єгипті десь коло 2081 р. до Хр. Тоді панували в Єгипті т. зв. “пастуші королі” 15 династії. Отже, правдоподібно, що фараоном тоді був Салатис.
- Фараон за днів Йосипа й переселення Якова до Єгипту (1 Мойс. 37:36; розділи 39-50; Дії Ап. 7:13). Фараон походив із династії гіксосів, ним міг бути Апофис. Гіксоси – це кочові племена Азії, які завоювали Єгипет і панували над ним від близько 1700 до 1570 рр, до Хр.
- Фараон утиску, що не знав уже Йосипа й діяв під час народження й виховання Мойсея (2 Мойс., розділи 1 та 2; Євр. 11:23-26). Історія вказує, що фараоном тоді був Рамсес II Великий, фараон 19 династії.
- Фараон під час виходу Ізраїля з Єгипту (2 Мойс., розділи 5-14; 1 Самуїл. 6:6; Псальма 135:15; Римлян 9:17). Цей фараон за свою запеклу упертість стягнув на Єгипет 10 Божих кар і сам згинув із своїм військом у хвилях Червоного моря. Його ім’я Мернепта (Менепта, син Рамсеса ІІ Великого, належав до 19 династії.
- Фараон – тесть ізраїльтянина Мереда. Біт’я, дочка фараона, стала жінкою ізраїльтянина Мереда незадовго по виході Ізраїля з Єгипту. Ім’я Меред знаходиться в родоводі нащадків Юди. (1 Хронік 4:17).
- Фараон – свояк-родич едомлянина Гадада, із Єфремового племени, що належав до царської династії в Едомі. Гадад під час війни Давида з Едомом утік до Єгипту, там знайшов пристановище та прихильність самого фараона, який дав йому за жінку сестру своєї дружини Тахпенес. По смерті Давида та Йоава Гадад вернувся до Палестини. (1 Царів 11:18-20).
- Фараон – тесть Соломона. Ще перед закінченням будови храму Соломон узяв собі за жінку поганську чужинку, дочку єгипетського фараона (1 Царів 3:1). Цей фараон здобув филистимлянське місто Ґезер і віддав його як посаг-віно для своєї дочки, Соломонової жінки (1 Царів 9:16).
- Фараон Шішак (Шешонк І, Сескончис І, Шушак), належав до 22 династії т. зв. Бубастис, панував у Єгипті від 954 до 924 рр. до Хр. Позначився загарбницькими та грабіжницькими походами. Фараон Шішак захистив і прийняв до себе в Єгипет Єровоама, якого намагався вбити Соломон (1 Царів 11:40). У загарбницькому поході на Юдею в 5-му році царювання Рехав’ама він завоював юдейські фортеці, спустошив Єрусалим і ограбив Соломонів храм (1 Царів 14:25,26; 2 Хронік 12:2-9). Фараони 22 династії Бубастис панували від 945 до 745 рр. до Хр.
- Фараон Зерах напав на юдейського царя Асу (2 Хронік 14:8,9). Зерах названий у Біблії кушеянин, бо його ім’я не було єгипетське.
- Фараон Со (Сигор). Ізраїльський цар Осія шукав у фараона Со допомоги проти асирійського царя Салманасара та плянував укласти з ним договір (2 Царів 17:4).
- Фараон Тіргака (Тугак), кушеянин, із 25 династії, цар Етіопії й Єгипту, допомагав юдейському цареві Єзекії під час асирійської загарбницької навали під проводом монарха Санхеріва (2 Царів 19:9,36,37; Ісаї 36:6; 37:37,38). Асирійці називали єгипетського фараона “поломаною очеретиною”, грецький історик називає його Сетосом, а стародавній єгипетський історик Мането найменував його в своїй історії Сетом.
- Фараон Нехо царював від 609 до 593 рр. до Хр., належав до 26 династії, в своїм поході проти вавилонського царя Навуходоносора він здобув одне з 5 головних филистимських міст Газу (Аззу) (Єремії 47:1), далі переміг юдейського царя Йосію в долині Меґіддо, який воював на боці Асирії, як її союзник. Йосія був вбитий у запеклих боях у долині Меґіддо й похований у Єрусалимі. Нарід настановив на царя Йоахаза, сина Йосії. Фараон Нехо в переможному поході здобув Єрусалим, закував у кайдани Йоахаза в Рівлі й відвів його до Єгипту, де він помер. Замість нього фараон Нехо настановив царем Ел’якима, сина Йосії, змінивши його ім’я на Єгояким. Армія фараона Нехо в запеклих боях із вавилонським царем Навуходоносором була розбита в Каркеміші над рікою Ефратом. (2 Царів 23:29-34; 2 Хронік 35:20-22; 36:3-5; Єремії 46:2).
- Фараон Xофра (Хеврен), по-грецькому Априс (583-570), внук і другий престолонаслідник фараона Нехо, з 26 династії. Фараон Хофра хотів помогти останньому юдейському цареві Седекії в його війні з вавилонським царем Навуходоносором, однак він був заслабий і не міг нічого зробити, щоб захистити Єрусалим від спустошення. За фараона Ховри Навуходоносор здобув Єгипет. Хофра був задушений у Саісі. (Єремії 29:19; 37:5,8; 44:30; Єзекіїля 17:11-24).
Фарес – див. “Перец”.
Фелет, Пелет (визволення):
- Син Єгдая (1 Хронік 2:47).
- Азмаветів син, правдоподібно син одного з Давидових лицарів (1 Хронік 12:3).
Фелікс, Антоній Клавдій Фелікс (щасливий, обрадований, утішений, задоволений): Римський прокуратор (губернатор, намісник) Юдеї приблизно від 52-го до 60-го року по Хр.; походив із рабів, його звільнив із рабства імператор Клавдій; Феліксів брат Паллас був улюбленцем імператорського двору в Римі й завдяки його впливам він став губернатором Юдеї; одружився в третій раз із Друзіллою, рідною сестрою юдейського царя Агріппи Ірода II, яка зріклася юдейства та жила за звичаями поган. Губернатор Фелікс був жорстоким тираном із рабським інтелектом. Про його несправедливість, сріблолюбство, розпусту й хижацький деспотизм однаково писали як римляни, так і євреї. Вкінці імператор Нерон, одержавши з Кесарії від гебрейського населення оскарження супроти Фенікса, відкликав його до Риму на суд. За його великі злочини супроти імперії йому загрожувала смертна кара, але, завдяки заходам його брата Палласа, суд злагіднив свій кінцевий вирок, щоб не засуджувати Фелікса на смерть.
Тисяцький Клавдій Лісій, після бурхливого переслухання Павла перед синедріоном в Єрусалимі й намаганням самосуду над ним, вислав апостола Павла до намісника Фелікса в Кесарію, щоб він розглянув справу невинного в’язня, підкресливши від себе в супровідному листі, що він не знайшов жодної вини в Павлі, вартої смертної кари або ланцюгів (Дії Ап. 23:26-30). Фелікс у Кесарії вислухав судову розправу проти Павла, опісля приватно з жінкою прислуховувався до слів правди великого в’язня, а навіть був зворушений його проповіддю, а однак звелів Павлові: “Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе”. Фелікс два роки ув’язнював апостола поган із надією одержати поважний викуп за нього, але таким чином він більше неволив свою власну душу, відкидаючи Христа. Вкінці імператор Нерон покликав на суд до Риму самого Фелікса, час ласки для нього минув, а його наступник прокуратор Фест прибув до Кесарії й застав Павла у в’язниці (Дії Ап., розділи 23 і 24).
Фест, Порцій Фест (свято, урочистість, фестиваль): Римський намісник (прокуратор, губернатор) Юдеї, наступник Фелікса. Імператор Нерон настановив його своїм намісником у Юдеї 60-го року. Був поміркований, дбав про населення, хоч байдуже ставився до релігійних питань. Здійснював державну владу на території Палестини несповна двох років і помер у 62 році.
Коли Фест прибув до Єрусалиму, євреї відразу вимагали від нього розглянути справу Павла, що він і негайно зробив. Щоб догодити євреям, він запропонував Павлові переслухати його в Єрусалимі. Але Павло, щоб уникнути гніву й люті євреїв, вибрав Рим і відповів Фестові: “Я стою перед кесаревим судом, де належить мені прийняти суд” (Дії Ап. 25:10). У присутності юдейського царя Ірода Агріппи II та його рідної сестри Верніки, які прибули до Кесарії, привітати Феста, як римського намісника Юдеї, Фест вислухав оборонне слово апостола поган. Цар Агріппа був дуже зворушений свідченням Павла; навпаки, для Феста це було безглуздям і він гучним голосом сказав до підсудного: “Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!” Але великий в’язень заперечив намісникові, кажучи: “Не дурію, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму” (Дії Ап. 26:24,25). Фест присудив Павлові від’їхати до Риму на судову розправу перед самим імператором, хоч, правда, Фест був глибоко переконаний у невинності підсудного (Дії Ап. 25 і 26 розділи).
Филимон (улюблений, любий): Новонавернений у Колосах християнин; муж багатства, впливу, толеранції та широких поглядів. В його домі відбувалися домашні зібрання. Його раб Онисим, що втік від нього до Риму й там навернувся до Господа, був спонукою для апостола Павла написати окреме Послання до Филимона, просячи його все простити Онисимові. За переданням, Филимон був пресвітером у Колосах і помер, як мученик, за імператора Нерона.
Фіва (променистий, сяючий): Дияконіса, служебниця Церкви в Кенхреях (Рим. 16:1,2).
Фігел (збіглець, утікач, біженець, дезертир): Християнин із Малої Азії, був із Павлом у Римі й відвернувся від нього в критичний час (2 Тим. 1:15).
Філіт (улюблений): Відступник і провідний єретик у ранній, апостольській добі християнства; разом із Гіменеєм та Олександром навчали людей, що воскресіння мертвих треба розуміти метафорично (1 Тим. 1:20; 2 Тим. 2:17,18).
Філолог (науковець, вчений, любитель слова, любитель науки): Римський християнин, якого вітає апостол Павло в своїм Посланні (Рим. 16:15).
Фортунат (щасливий): Віруючий коринтянин, який був в Ефесі тоді, коли апостол Павло писав там 1 Послання до Коринтян (1 Кор. 16:17).
Фут, Пут (лук):
- Хамів син (1 Мойс. 10:6; 1 Хронік 1:8).
- Географічне позначення країн і народів Африки, зокрема Лівії (Єремії 46:9; Єзекіїля 30:5; 38:5; Наума 3:9).