У Калькутті, та й по всій Індії, люди вмирали не тільки з голоду, а й від прокази. Головна політика влади щодо контролю за народженням була, як уже згадували вище, змусити дорослих та недужих із заразними хворобами піддатись статевій стерилізації чи вдатись до аборту. Мета такої політики, вочевидь, – обмежити кількість дітей у родині, але також перешкодити хворим, головно на проказу, приводити на світ уже хворих дітей.
Мати Тереза усе життя протидіяла такій політиці.
– Дитина для батьків, – часто повторювала вона, – єдина втіха в їхньому житті. Багачі мають всього вдосталь. Якщо ви заберете дитину від бідної родини, або від тих, які хворі на проказу, хто ж добродушно і з любов’ю буде усміхатись тим дітям або допомагати їм виздоровіти?
За своєї першої каденції прем’єр-міністр Індії Індіра Ганді дуже допомагала Матері Терезі в її благочинній праці. Втім Матір Тереза часто докоряла їй за те, що вона підтримувала й запровадила політику статевої стерилізіації та аборту.
– Ви зле робите, пані міністр, – сказала Мати Тереза Індірі Ганді, вручаючи їй листа від Єпископської конференції католицьких владик, які чітко виступали проти політики влади щодо статевої стерилізації та аборту, – якщо надалі підтримуватимете таку політику, Бог не благословлятиме Вас, і з часом така політика обернеться проти Вас.
Так воно і сталось, бо після першої каденції Індіру Ганді не обрали на другий термін!
Одного разу до Матері Терези підійшла прокажена жінка, яка тримала немовля.
– Звідки Ви прийшли? – запитала її Мати Тереза. – Та ж у вас ноги так спухли: ледве чи можна назвати ці кінцівки ногами!
– Мене дуже болять ноги! – застогнала жінка. – Але я таки пройшла добрих шість миль! Я хвора на проказу, а коли купала своє дитя, то зауважила на його тілі малу чорну пляму. Лікуйте дитину, бо, гадаю, вона також має проказу.
Після пильного обстеження виявилось, що дитина не хворіла на проказу.
– Ох, яка я щаслива! – зраділа мати. – Я тепер можу повернутись до села щасливою!
– Та перепочиньте! – запропонувала Мати Тереза жінці.
– Ні, ні! – відповіла мати. – Маю багато роботи! – І повернулась до села щасливою, що її дитина не була хвора на проказу.
А скільки траплялось випадків, коли діагноз був невблаганний: дитина мала проказу!
І як зарадити такому лихові?
Найбільше проказа ширилась у найбідніших кварталах Калькутти: перенаселення доходило до неможливого, рівень недоїдання дорослих та дітей був справді дуже високий, брак задовільної сантехніки, стан медичних інфраструктур бажав кращого.
На жаль, хто хворів на проказу, навіть на початковій стадії, коли можна було ще врятувати хворого, не зізнавався через боязнь, що його звільнять з роботи, не зможе знайти праці, опиниться на маргінесі… Приходили до лікарів, коли було вже запізно!
Мешканці Калькутти, а також інших індійських міст, дуже вороже ставились до прокажених. Нічим не хотіли їм допомогти… ані їм, ані Матері Терезі!
Сестри провадили шпиталь для прокажених у кварталі Гобра, на околицях Калькутти. Одного дня міська рада покликала Матір Терезу до себе.
– Мати Терезо, – звернувся до неї один із членів ради, – на жаль, шпиталь для прокажених, що Ви провадити в Гобра, мусимо закрити.
– Чому? – здивувалась Мати Тереза, бо досі міська рада була задоволена працею сестер, які допомагали знедоленим. – Ви добре знаєте, що якщо би не той шпиталь, майже 150 прокажених вештались би містом, шукаючи по смітниках чим би поживитись.
– Ми тепер маємо інші плани! – пояснив міський радник. – Весь квартал бараків та халупок прокажених з вашим шпиталем перетворимо на новий житловий комплекс.
– А що робити із хворими? – занепокоїлась Мати Тереза.
– Переведемо їх у квартал в районі Банкура, – діловито мовив міський радник.
– У районі Банкура? – скрикнула Мати Тереза. – Та ж там погане водопостачання, а без постійного водопостачання прокази не сповільнити.
Міський радник лише розвів руками на знак того, що він нічим не допоможе Матері Терези. Попри цю невдачу, Мати Тереза продовжувала допомагати прокаженим. Щобільше! Їй вдалось залучити до тієї праці й заможних англійців, які проживали в Калькутті. З-поміж ним – пані Анна Блейк, чоловік якої був юристом великої англійської фірми в Калькутті. Вона з чоловіком повела Матір Терезу до однієї ділянки, яка містилася між двома вокзалами.
– Гадаю, – пояснювала вона, – цей простір знадобиться Вам, щоб звести лікарню для хворих на проказу.
– Дуже знадобиться! – задоволено відповіла Мати Тереза.
Місцевий радник разом із мешканцями найближчого села вийшли Матері Терезі назустріч.
– Люди добрі, – запитав він селян, – чи ви хочете, щоб тут збудували лікарню для прокажених, якими займатиметься Мати Тереза.
– Ні! – одноголосно відповіли селяни. – Не хочемо, щоб тут лікувались прокажені! Вони можуть заразити нас і наших дітей! Геть звідси! – Вони підняли із землі каміння і погрозливо наблизились до Матері Терези та її доброчинців, змушуючи їх швиденько дістатись до машини, щоб втекти від розлючених селян.
– Мабуть, – пояснювала собі Мати Тереза те, що сталося, – Бог не хоче, щоб ми там побудували лікарню. Помолимось, щоб Він допоміг нам підшукати місцевість для лікарні.
Після двох місяців компанія Філіпс подарувала Матері Терези 10 000 рупій, а медик Сен, спеціяліст у лікуванні прокази, вийшовши на пенсію, обіцяв Матері Терезі, що він до смерти буде разом із нею опікуватись хворими на проказу.
– І як Ви думаєте подолати проказу? – одного разу запитала вона його. – Ніхто не дає нам дозволу будувати шпиталі!
– Добре би було, – відповів доктор Сен, – якби ми придумали якийсь спосіб, щоб створити так звані мобільні лікарні.
– А для цього потрібно мати амбулянси (санітарні візки), – важко зітхнула Мати Тереза.
Невдовзі Боже Провидіння допомогло реалізувати цей задум. Несподівано для всіх з Америки надіслали амбулянс, і так Мати Тереза отримала першу із пізніше багатьох «мобільних лікарень» для лікування хворих на проказу.
– Ми тепер можемо заїхати в ті квартали, де живе найбільше прокажених, – писатиме пізніше Мати Тереза. – Непотрібно буде їм приходити до нас, відриваючись від своєї родини. А виробляючи сулфонамидні препарати та інші відповідні ліки, можна буде обмежити поширення прокази, а в багатьох випадках навіть подолати її. – У цій справі дуже допоміг їй лікар Сен, бо він не шкодував ні свого часу, ні здоров’я, щоб навчити сестер як ефективно лікувати хворих на проказу.
Очевидно, що де траплялось велике скупчення прокажених, Мати Тереза воліла будувати лікарню, бо були такі пацієнти, які потребували постійної опіки, головно ті, в яких ноги були дуже заражені проказою, і до такої міри, що їм ледве вдавалося ходити. Багато світових організацій, дізнавшись про благочинну працю Матері Терези, почали надсилати їй фінансову допомогу, завдяки якій у 1959 року вдалось вибудувати велику лікарню у кварталі Тітагар, а пізніше міський радник, побоюючись масового напливу 30000 прокажених до Калькутти, виділив землю, щоб побудувати іншу лікарню.
– Мені потрібне якесь велике місце, де б прокажені могли лікуватись, жити та гідно померти, – часто повторювала Мати Тереза, і влада реалізовувала її бажання, подарувавши їй 34 гектари на відстані шістьох годин їзди від центру Калькутти. Між пожертвами, які уможливили будову такої великої лікарні, яку Мати Тереза назве Шанті Нагар, що означає Місцина миру, був і папський автомобіль, яким папа Павло VI користувався під час свого пастирського візиту до Індії 1964 року. Мати Тереза замість того, щоб продати машину, віддала її на аукціон, за що отримала дуже велику суму грошей, за допомогою яких встигла розпочати будову запланованої Місцини миру. Тут мали проживати майже чотириста сімей, які б дбали, кожен як міг, про себе. Тих, хто поселився першими, навчили виготовляти цеглу, щоб розбудовувати будиночки для тих, хто прийде пізніше. Люди пасли свою худобу, садили рис, мали свої крамниці, плели кошики, які пізніше продавали працівникам у копальнях. Всі, без винятку, отримували медичну опіку. Там також відбувались різні дива. Ось, до прикладу: у Лондоні в Центрі вивчення прокази працював спеціяліст, який скептично спостерігав за розбудовою Місцини миру, і одного дня він мав неочікуваний дзвінок.
– Я телефоную Вам від імені Матері Терези! – почувся голос із слухавки. – Чи Вам відомо, де можна придбати мільйон препаратів дапсону?
– Я можу їх придбати! – відповів лікар. – Але я хочу бути впевнений, що вони потраплять до тих, кому справді потрібні.
Невдовзі той лікар поїхав до Індії, до Матері Терези, і навчив сестер та їхніх помічників як застосовувати ліки, а, головно, як правильно лікувати хворих на проказу!
* *
Проказа (лепра, хвороба Гансена) – інфекційна хвороба з хронічним перебігом, яку спричинюють мікобактерії лепри. Вражає переважно шкіру, периферійну нервову систему, іноді очі, верхні дихальні шляхи – вище гортані, яєчка, а також кисті та стопи.
Збудника прокази – бацилу Гансена (Mycobacterium leprae) – відкрив норвезьким лікар Г. Гансен у 1871 році. Це захворювання відоме з давніх часів. Воно було поширене в Давньому Єгипті, на Близькому Сході, у Китаї, Японії, Індії ще до Христа.
Поширення лепри у світі на 2003 рік: загальна кількість хворих на земній кулі – декілька мільйонів людей (за даними 1974 p., приблизно 10 млн). Трапляється на всіх континентах, найпоширеніша в країнах Африки, Азії, Центральної та Південної Америки. Погане харчування, авітамінози, антисанітарія, скупчення великої кількості населення в одному місці сприяє зараженню, ймовірність якого збільшується пропорційно до тривалости контакту з хворим.
Зараження відбувається шляхом передачі від людини до людини внаслідок тривалого контакту. Інкубаційний період може тривати до 10 років та більше. Вважають, що збудник проникає до організму людини через пошкоджену шкіру та слизові оболонки верхніх дихальних шляхів.
Згідно з даними, отриманими від 121 країни, крім країн Європи, зареєстрованих на проказу 2014 р. було 175 554 (0,24 випадків на кожних 10 000 людей).