Як розповідає настінний напис, у Харамі Білкіс вшановували бога Місяця Ілумку. Сам храм всередині овалу поховав під собою маси піску. Тому працювати лопатами починають спочатку біля входу до культової споруди. Дослідники хочуть спробувати дістатися звідси поступово до самого храму.
Із зрозумілим азартом серед сильної спеки відкопують ворота несподіваної пишности та краси. Широкі, вкриті бронзою сходи ведуть усередину. Внутрішній двір оточений галереєю колон. Колони заввишки п’ять метрів підтримували колись тінистий дах. Оточена з обох сторін колонами, процесійна дорога вела звідси до святині бога Місяця. Унікальні прикраси викликають подив. Водоспади з п’ятиметрової висоти теж мусили кидати відблиски на тихий двір. Дзюркочуча згори вода потрапляла в русло вузького каналу і бігла через увесь дворик далі.
Як мали почувати себе прочани, які йшли попри дзюркотливі та грайливі водоспади, оповиті пахощами ладану та мірри через колонаду цієї найпрекраснішої будівлі Давньої Аравії!
Колони робітників допрацювалися вже до кількох метрів перед храмом, дослідники вже бачили перед собою чудові храмові ворота, фланковані двома тонкими пілонами, як розкопки треба було негайно припинити. Невдоволення місцевого губернатора Марібу, що тривали тижнями, небезпечно загострилися, вони вже не впевнені за своє життя. Рятуючись, вони мусили покинути все, як було. На щастя, серед того, що вони при поспішному відході до міста Ємену рятують, є кілька фотографій.
У сусідньому Гадрамауті в наступних роках можна було провести три кампанії розкопок, які увінчалися більшим успіхом.
Про результати досліджень цих чотирьох коротких і почасти драматичних експедицій професор В. Ф Олбрайт, після того, як почали вивчати зібраний матеріял, зауважив: “Вони зроблять революції в тому, що стосується наших знань про історію та хронологію Південної Аравії. Наявні дотепер результати демонструють політичний та культурний примат Сави в перших століттях після 1000 р. до Р. Х.” Так само, як далекі подорожі кораблів царя Соломона через Червоне море до Аравії та Африки, починаються і далекі мандрівки і по суходолу вздовж Червоного моря, через піщані моря півдня. Новими “вантажівками” були верблюди, невипадково названі “кораблями пустелі”. Вони долали по суходолу відстані, які раніше видавалися непосильними. Несподіваний розвиток транспорту та зв’язків через просторі пустельні місцевості почався із прирученням та розведенням цих тварин бл. 1000 р. до Р. Х. Південна Аравія, яка так довго залишалася в туманній далині, стала раптом ближчою до Середземного моря і, відповідно, увійшла в тісніший контакт з иншими царствами Стародавнього Світу. Так, як Америка із застосуванням швидких стратосферних літаків у трансокеанській службі раптом стала ближчою до Европи, так само, лише в инших масштабах стала Південна Аравія ближчою до Стародавнього Світу.
У безконечно важких переходах на ослах, що тривали місяцями, від одного водного джерела до иншого, у постійній небезпеці, скарби просочувалися раніше по цій пустельній дорозі довжиною 2000 км по древньому “Шляху ладану” на північ. З новими перевізниками із “Щасливої Аравії” ринув потік товарів. Вони були швидшими, майже незалежними від джерел води і тому не прив’язаними до повільного маршруту від джерела до джерела, який забирав стільки часу. Окрім того, вони більше “вміщали”. Верблюд може нести в кілька разів більший тягар від того, який несе осел.
Кінцевим пунктом “Шляху ладану” був Ізраїль. Тут державні агенти Соломона, “царські купці”, приймали коштовний товар. Від них також залежало, чи каравани можуть пройти через землю Соломона до Єгипту, Фінікії та Сирії.
Отже, немає нічого дивного, що “цариця Шеви почула була про славу Соломонову” (2 Хронік 9:1). Якщо ми, маючи тепер ці знання, прочитаємо уважно 10 розділ 1 книги Царів, то не знайдемо в цьому біблійному місці нічого з “побожних розповідей”, а в цариці савській – нічого казкового. Більше того – це звучить відповідно до часу і цілком зрозуміло. “І прийшла вона до Соломона, і говорила йому все, що було на серці її” (1 Царів 10:2). З певністю, цариця савська мала в своїй програмі цілий ряд пунктів для обговорення. Для глави держави, головний експорт якої з вимушених географічних обставин міг іти лише до Ізраїля та через нього. Була, певна річ, ціла низка речей для обговорення з царем цієї країни. Сьогодні ми б назвали таку подію господарськими переговорами і послали в инші краї для переговорів некоронованих експертів. Але й вони везуть у дипломатичному багажі подарунки, щоб виявити главі держави належну пошану – так, як і цариця савська.