Апостол Лука розповідає, що в Оливному саду Ісус пережив велику тривогу, настільки сильну, що облився кривавим потом (Лк. 22:39-46). Лука нічого не перебільшує, він був лікарем і знав, що тривога може й так проявлятися. Тобто, Ісус був приголомшений. Його мучили чисельні запитання. Чи можливо, щоб Отець хотів Його смерти? Чому світ такий жорстокий? Як можуть Його учні спати замість того, щоб молитися разом з Ним? І чому друг Юда зрадив Його? Ісус пережив жахливу внутрішню боротьбу. Навколо Нього і в Ньому самому все зрушилося. Його тривога – а це слово набагато сильніше, ніж просто страх – залунає в цьому крикові на хресті: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мр. 15:34).
Але йдеться не про панічний страх, який підштовхує до втечі, а про тремтіння серця. Бувають у житті моменти, коли людина нічого більше не розуміє, коли ніч здається нескінченною. А проте Ісус зберіг Свою довіру до кінця: «А проте, не чого хочу Я, але чого Ти» (Мр. 14:36). Так, Ісус боявся. Як дитина, яка у важкий момент хапається за руку батьків. Але в глибині душі Він зберіг довіру до Свого Отця, Який, звичайно, казав Йому: «Я не відпущу Твоєї руки, навіть серед найглибшої ночі».