Віра, яка рятує… Саме такої віри не вистачало учням під час бурі на озері, коли Ісус спав у човні. Поспіхом розбудили Його, але аж ніяк не тому, що очікували на чудо. Їхня пізніша реакція вказує на те, що вони не сподівалися, що Ісус зможе підкорити розшалілу стихію. А отже, найімовірніше, Він був потрібен їм, щоб… допомагати виливати воду з човна. Бо як Він може спокійно спати, коли човен заливають хвилі? А Він устав, наказав стихії, яка тієї ж миті слухняно стихла на Його слово, і так прокоментував поведінку учнів: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте? А вони налякалися страхом великим» (Мр. 4:40-41). Полохливі… Цікаво, що прикметник deiloi походить від іменника deilia, який використано в Другому Посланні до Тимофія (1:7): «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму». Звичайно, ці тексти походять із різних біблійних традицій і стосуються різних питань, однак можемо ризикнути сказати, що уривок листа підказує нам, як правильно поводитися під час життєвих бур. Бо Марко зовсім не випадково розмістив цю сцену в ланцюгу подій, які мають навчати учня Ісуса – читача Євангелія, як правильно долати свій життєвий шлях. Навіть якби бушувала буря, а Ісус, здавалось би, спав, не можна піддаватися страхові. Присутність Ісуса завжди має бути для учня гарантією підтримки.
Коли учні побачили чудотворну силу Учителя, який наказував стихії, «налякалися страхом великим» – efobethesan fobon megan, як дослівно сказано в грецькому тексті. Як ми вже зазначили, ця сцена може бути своєрідним стислим викладом історії Церкви та долі кожного Ісусового учня. Крім того, коментатори помітили, що ідентичне твердження є в грецькій версії Старого Заповіту, у так званій Септуаґінті, а конкретно – у Книзі Йони, теж у контексті бурі – цього разу на морі, – яка розбушувалася, коли Йона хотів утекти до Таршіша, щоб не виконувати Божого доручення (Йона 1:10). Екзегети наголошують на протилежності поведінки Йони та Ісуса: Ісус переправляється на другий берег озера, сповнюючи волю Отця, а Йона втікає. В історії Йони страх, що його відчули моряки на кораблі, породили грізні у своїх проявах дії Бога, які немовби були попередженням для пророка (початок бурі), а от у Євангелії апостоли злякалися чудотворної дії Ісуса, котрий утишив бурю. Важко сказати, чи євангелист сплановано вдався до цієї аналогії, чи вона є лише відкриттям сучасних учених, але контекст бурі натякає, що використання ідентичного вислову могло бути невипадковим.
Ще раз учні Ісуса пережили страх під час переправи через озеро, яка була важкою з огляду на супротивний вітер. Того разу Ісуса не було в човні: Він залишився на суходолі, щоб молитися, а учням наказав відплисти. «Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути. А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати, бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!» (Мр. 6:48-50). Так само й у цій сцені бачимо щось на зразок стислого викладу подальшої долі Церкви: після вознесіння Учителя учням Ісуса могло здатися, що вони залишилися самі посеред нічної темряви та змушені тепер самостійно боротися із супротивним вітром, бо Ісус перебуває «на горі, на розмові з Отцем». А тимчасом на світанку (бо де Ісус, там і світло!) Він прибув до них у найбільш непередбачуваний спосіб – йдучи по хвилях. Пам’ятаймо, що для людини Біблії море (а отже і озеро) асоціювалося з чимось непевним, грізним, – а Ісус демонструє, що панує над стихією, яка породжує страх. Отож страх в учнів викликає саме Його постать, бо хіба людина може ходити хвилями? Їм здається, що це примара. Ісусові слова, промовлені у відповідь нажаханим учням, можна також тлумачити двояко: або як звичайне заспокоєння («Будьте мужні, це лише Я!»), або як єдиний у синоптиків приклад використання типового для Іванового богослов’я вислову «Я Є», характерного в цій абсолютній формі для об’явлення Божої Особи. А отже, Ісус ніколи не покидає Своїх учнів, навіть тоді, коли здається, що в жодному разі не зможе прибути до них, бо деколи приходить найнеочікуванішим шляхом… як-от хвилями озера.
Ще раз учні сприйняли Ісуса за примару після Його воскресення. Нам важко повірити вже в те, що людина ходить водою, а зустріч із кимось, хто помер і був покладений у гріб, здається ще неймовірнішою! Лука розповідає, що коли Ісус став посеред учнів, «вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа» (Лк. 24:37). Воскреслий заспокоював учнів, показуючи Свої рани й кажучи доторкнутися до Свого тіла, щоб переконалися, що Він не примара.
Ісус знає, як пом’якшити страх людини, наляканої раптовою зустріччю з Божою дійсністю. Дозволяє торкнутися Свого прославленого тіла або сам торкається людини, яка не має відваги підвести на Нього очі. Саме так було й з нажаханим Іваном, автором Об’явлення: «І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: Не лякайся! Я – Перший і Останній» (Об. 1:17). Парадоксальне твердження, адже саме факт перебування в присутності Того, хто Перший і Останній, а отже, панує над усією історією, породжує страх у людському серці. А втім, у контексті Об’явлення ці слова звучать як заспокійлива звістка: хоча ситуація вірних за часів Доміціана стає дедалі важчою, хоча вже відбуваються переслідування й навіть убивства християн, ніщо не змінить правди, що перше й останнє слово належить Богові та що це Він Є Царем історії. І приходить ДО ЛЮДИНИ не ДЛЯ ТОГО, щоб лякати її, а для того, щоб доторкнутися до неї Своєю долонею та заспокоїти її: «Перестань боятися! Не бійся ні Мене, ні майбутнього! Хай що станеться, Я чуваю!».