Чи виконання смертної кари є гріхом?

«Незалежно, чи кат мусить виконати свою повинність під час війни, чи в мирний час, згідно з судовим вироком та законодавством, яке є таким, а не іншим і допускає смертну кару в деяких випадках, він не несе за це моральної відповідальности», – роздумує о. Ян Сікорський.

Ми всі добре пам’ятаємо заповідь «Не вбивай». І тому ситуація, коли людина повинна позбавити іншу людину життя, бо саме такою є її робота, є надзвичайно важкою. Це дуже нелегко для людини, яка виконує смертні вироки. Але варто зазначити одну дуже важливу деталь – така людина є лише знаряддям у конкретній ситуації. Якщо психічно вона спроможна зносити цей тягар, то це її самостійне та індивідуальне рішення. Інститут катів існує віддавна. Я навіть чув, що не бракує таких кандидатів, які готові виконувати смертні вироки. Мене це дуже дивує, але така правда.

У кожному разі, незалежно, чи кат мусить виконати свою повинність під час війни, чи в мирний час, згідно з судовим вироком та законодавством, яке є таким, а не іншим і допускає смертну кару в деяких випадках, він не несе за це моральної відповідальности. Кат переживає не стільки моральну, скільки психічну трудність, щоб знести тягар такої роботи.

Звісно, ситуація виглядає по-іншому у випадку тоталітарного режиму, де вбивали невинних людей. До такої нелюдської жорстокости ніколи не варто докладати рук. Натомість, якщо вирок виконують згідно зі законодавством, то є лише особисті труднощі ката, натомість моральної відповідальності він не несе.

Хіба якби виконування таких вироків збільшувало його особисту агресію, яка може виникати з якогось вродженого морального викривлення, а вбивання давало б катові приємність, то тоді, звісно, йдеться про щось ненормальне, що належить до сфери гріха. Однак якщо кат виконує смертний вирок з наказу, то не несе за це моральної відповідальности.

Людина, яка виконує смертні вироки, не мусить сповідатися з їх виконання. Лише у виняткових випадках, про які я щойно згадав, якби це впливало на моральне життя ката, його поведінку тощо. Однак це дуже індивідуальна справа, яку треба вирішувати зі сповідником.

Попередній запис

Чи роздратованість та гнів – це гріх?

Наступний запис

Чи деїзм – це гріх?