«Багато хто уявляє Бога добротливим садистом, який з одного боку мило посміхається до людини та пропонує їй всілякі благодаті й блага за добру поведінку, а за плечима тримає палицю, щоб добряче її стусонути», – роздумує о. Роберт Скшипчак.
Катастрофи впливають на нас, особливо коли завдяки засобам мас-медія ми можемо відчути себе в безпосередній близькості до трагедії. Ми спостерігали за подіями на Гаїті, в Ірані чи в Туреччині. Не можна стверджувати, що Бог посилає людям покарання. Ми не можемо створювати нелюдський образ Бога. Він до нас промовляє, також тоді, коли ми бачимо мертвих людей під руїнами будівель. Людина почувається безпорадною, коли бачить таке, але водночас починає чітко усвідомлювати, що смерть справді існує. Сьогодні фільми та більшість комп’ютерних ігор переповнені смертю та вбивствами. На цьому базувалася поганська культура, в якій будували амфітеатри для битв гладіяторів. Коли ми бачимо катаклізми, то знаємо, що смерть справді існує. Вона ніби торкається до людини, але ми не знаємо, коли вона торкнеться до нас.
Коли ми бачимо якісь катаклізми чи катастрофи, то в нас свідомо чи ні з’являється відчуття бунту та бажання поспівчувати. Зазвичай це швидко минає, бо хто сьогодні переймався би жертвами катастрофи на Гаїті, у Сирії чи землетрусу в Ірані? А землетрус – це ніби запитання нам усім: «Людино, ти бачиш, якою порошинкою ти є насправді? Наскільки ти мізерна порівняно з цією трагедією?».
Можна сказати, що земля закашляла, що її трусить, і стільки людей загинуло. В Євангелії до Ісуса приходять люди з подібним відчуттям потрясіння, коли завалилася Силоамська башта. Ісус їм відповів: «Або ті вісімнадцять, що башта на них завалилась була в Сілоамі й побила їх, чи думаєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть? Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!» (Лк. 13:4-5).
Багато хто уявляє Бога добротливим садистом, який з одного боку мило посміхається до людини та пропонує їй всілякі благодаті й блага за добру поведінку, а за плечима тримає палицю, щоб добряче її стусонути. Це фальшивий образ Бога. Якщо ми настільки залежні від дрижаків, які переживає земля, малого вірусу, який забирає нам здоров’я, то тим більше ми залежні від Бога, Який підтримує наше життя. Він любить людину. Ми не самі на цій землі і не можемо самостійно всім себе забезпечити. Життя надто коротке, щоб бавитися в грабаря Господа Бога, і намагатися зайняти Його місце. Навернення – це вміння бачити, що ми залежні від Бога. Сьогодні нам потрібна покора та навернення.