ЧИ Я СТОРОЖ БРАТА СВОГО?

І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Матвій, 6:12

Після того як ви увірували й почали вивчати Біблію, у вас з’явилися не тільки нові обов’язки, але й нові проблеми. Ви примирилися з Богом. Ви вже не перебуваєте в стані війни з Ним. Ваші гріхи Богом прощені й забуті. Перед вами відкрилися нові обрії. Все стало сприйматися по-іншому, тому що ви тепер бачите світ очима Ісуса. Старі ідеали та мрії замінилися новими. Ви почали звільнятися від колишніх забобонів. Себелюбство, яким ви керувалися раніше, почало поступатися місцем братській любові. На лукаве каїнове запитання Богові: «Чи я сторож брата свого?» Ви відповідаєте по-новому: я – брат братові своєму.

Багато людей не прийняли християнство, тому що його представили їм у негативному світлі. Склалося враження, що християнство активно виступає проти всього, що приносить радість і що корисне для розвитку особистості. Таких «проповідників» можна уподібнити жінці, яка скаржиться, що все найприємніше в житті або аморальне, або протизаконне, або шкодить фігурі.

Істинний християнин, незважаючи на це викривлене уявлення про нього, зовсім не чужий радощів життя. Він відмовляється тільки від гріховних радощів. Цілковите прийняття Христа й рішучість слідувати Божій волі наблизить вас до джерела справжньої насолоди – до Ісуса Христа. Ненародженій згори людині в це важко повірити, але ті, що зазнали на собі особисте спілкування з Богом, розуміють, що воно перевершує будь-які інші земні насолоди.

У вступі до антології Джорджа Макдональда Клайв Стейплз Льюїс писав: «Він здавався… веселою людиною, умів глибоко цінувати все те дороге й прекрасне, що можна купити за гроші, втім, і без всього цього він був абсолютно задоволеним».

Сам Джордж Макдональд написав: «…мені подобається, коли в зимову холоднечу в моєму кабінеті жарко палає камін, а влітку на столі – ваза з квітами. А не так – я лише подумаю про те, як чудово було б усе це, і з головою занурюся в роботу. Я не думаю, що до задоволеності нас приведе презирство до того, чого в тебе немає».

Як говорить псалмоспівець: «…вони з ситості дому Твого напоюються, і Ти їх напуваєш з потока Своїх солодощів…» (Пс. 36:9). Бог сказав також: «…добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить» (Пс. 84:12). Апостол Павло казав, щоб «надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток» (1Тим. 6:17).

Щоденне спілкування з Христом дає нам можливість не парити за хмарами, а твердо стояти на землі. Життя заради Христа не вимагає від людини відмовитися від своїх інтересів і прагнень. Хоча Писання вчить нас, що Христос може повернутися будь-якої миті, воно ж закликає нас продовжувати займатися своїми справами до самого Його приходу.

Наприклад, не було нічого поганого в тому, що люди їли, пили, женилися й заміж виходили за часів Ноя, проблеми почалися тоді, коли ні про що інше люди вже не захотіли думати й почали нехтувати духовним аспектом життя. Нічого поганого не було й у тому, що за часів Лота люди купували, продавали, планували майбутнє, будували нові будинки. Біда полягала в тому, що для досягнення всього цього використовувалися гріховні методи. За часів Ноя і Лота головною проблемою людей було те, що їхнім основним інтересом у житті стало піклування про плоть. Вони не знали нічого, крім гріховних задоволень, особистих радощів і володіння своїм майном. Вони настільки занурилися в справи земні, що зовсім забули про Бога. Богові це було не до вподоби, і праведний гнів Його вилився.

Хтось сказав: «Біблія написана не для того, щоб підігрівати в людях інтерес до земного. Передбачається, що люди й так занадто багато думають про земне. Біблія допомагає людям побачити земні цінності у світлі більш важливих цінностей – духовних».

Біблія вчить нас щодня працювати й робити це від щирого серця. Ми народилися на землі з певною метою, християни покликані не просто до праці, а до повної самовіддачі.

Біблія з похвалою відгукується про Бецал’їла, коваля, каменотеса й майстра по дереву. Дух Святий дав йому талант ремісника: «…і наповнив його Духом Божим, мудрістю, і розумуванням, і знанням, і здібністю до всякої роботи, на обмислення мистецьке, на роботу в золоті, і в сріблі, і в міді, і в обробленні каменя, щоб всаджувати, і в обробленні дерева, щоб робити в усякій роботі…» (Вих. 31:3-5). Яків і його сини були пастухами. Йосип став радником фараона. Даниїл теж був державним мужем. Йосип та Ісус теслювали, деякі з учнів були рибалками. Біблія розповідає про ефіопського євнуха, що служив скарбником у цариці Ефіопії Кандаки, про Лідію, яка продавала кармазин, про Павла, Прискиллу та Акилу, що виготовляли намети, про Луку, «улюбленого лікаря».

Християнський ідеал не вимагає відмови від усіх земних інтересів, але вимагає, щоб ми шукали керівництва Божого в усіх наших справах і бажаннях щодня, повсякчас. Таким чином, ми бачимо, що Ісус пропонує дієву допомогу й надихає нас проявляти свої дари, благословляє на здорове дозвілля.

В одному зі своїх прекрасних есе Ф. Борхем цитує пророка Ісаю, а потім нагадує про те, як тесля з Назарета надихав умільців пізніших часів. Серед них були й великі письменники, й художники, й музиканти, й скульптори.

Ісус допомагає нам зносити труднощі, здатні викликати в кого завгодно сум’яття. Допомога іншим – одне з наших щоденних завдань, по тому, як ми реагуємо на ті чи інші проблеми, світ буде судити про Христа.

Мій покійний тесть доктор Л. Н. Белл у своїй статті, опублікованій у «Південному пресвітеріанському журналі», писав: «Якщо люди бачать вас у неділю в церкві, то для них ви – християнин. Але чи думають про вас те ж саме ті, з ким ви зустрічаєтеся впродовж тижня: на вулиці, на роботі, у магазині – всюди, куди б ви не заходили? Публічне сповідання християнської віри – це одне. Відвідування церкви, активна участь в її житті – обов’язкові умови християнського життя. Але в кожного з нас є й інші справи – робота, домашні обов’язки, – вони-то в сукупності й є перевіркою істинності нашої віри. Про що свідчить людям наша поведінка? Чи можуть наші колеги по роботі дійти висновку, що ми віруючі? А люди, з якими ми зустрічаємося час від часу, чи бачать вони в нас щось особливе, що відрізняє нас від тих, хто не слідує за Христом? Без сумніву, те, як ми поводимося в повсякденному житті, служить істинною перевіркою на християнський характер».

І далі: «Щирість нашого посвячення християнським ідеалам проявляється по-різному: у наших словах, у тому, про що ми замовчуємо, у тому, що ми робимо або чого не робимо. Звичайно, про те, які ми християни, можна судити не тільки за зовнішніми ознаками, але наше християнство, безумовно, позначається в розмовах, звичках, дозвіллі, наших бажаннях і мріях. Чи прославляють Христа наші слова? Чи схвалює Він наші звички? Могли б ми запросити Його розділити наше дозвілля? Схиляємо ми голови в молитві, перебуваючи в громадському місці? Якого значення ми надаємо придбанню земних багатств, чи прагнемо до вічних цінностей? Чи прагнемо ми будь-що отримати ту чи іншу посаду, незважаючи на наші християнські переконання? Ці запитання ми повинні ставити собі, бо з цих позицій оцінюють нас інші».

Після смерті мого тестя доктора Белла дружина вирішила привести в порядок дорогу біля нашого заміського будинку й найняла будівельника. Одного разу вона зупинилася поговорити з ним. Несподівано він поцікавився: «А ви, часом, не дочка доктора Белла?» Вона відповіла ствердно, після чого будівельник вигукнув: «Він був кращим із християн, яких я знав!»

Як ви ставитеся до представників іншої національності або раси? Яке ваше ставлення до інтимного життя? Як ви вирішуєте конфлікти з підлеглими? Яке ваше ставлення до абортів, нетрадиційної сексуальної орієнтації, наркотиків і алкоголю та пов’язаних із ними проблемами? Це все невигадані життєві питання, які потребують відповідей.

У наших стосунках зі світом ми повинні керуватися словами Ісуса: «І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть із ними».

Багато людей засуджують так зване «соціальне євангеліє». Вірно, такого поняття немає, назва некоректна. Існує лише одне Євангеліє: «Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли хто вам не те благовістить, що ви прийняли, нехай буде проклятий!» (Гал. 1:9). Ісус Христос приніс Добру звістку людям. І в Першому посланні до Тимофія (5:8) сказано: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного». Наскільки простіше було б жити урядам, якби всі християни дбали «про своїх»!

Мій син Франклін очолює християнську благодійницьку організацію й займається численними соціальними програмами. І в одному зі своїх інтерв’ю він сказав, що «поширення Доброї звістки завжди має бути на першому місці». Він закликав інші християнські організації не забувати про це. «Євангеліє, а не допомога в будівництві та реалізації гуманітарних проектів, є основною метою християнина», – сказав він.

Можна спочатку напоїти спраглу людину водою, а потім поділитися з нею Доброю звісткою Ісуса, можна напоїти після того, як ви розповісте їй про Добру звістку, – головне, про неї не промовчати. Християн особливо повинні хвилювати питання соціальної несправедливості. Протягом століть церква, як ніякий інший інститут у державі, прагнула поліпшити життя звичайних людей.

Багато в чому її стараннями було заборонено законом дитячу працю, скасовано рабство – у Британії, Сполучених Штатах та інших країнах світу. Жінки отримали права, яких не мали ніколи в історії людства, та й інші реформи були натхнені насамперед ученням Ісуса Христа. Християнин повинен усвідомити, яке місце він зобов’язаний зайняти в суспільстві, і мужньо захищати те, що він вважає правильним, справедливим і чесним.

Попередній запис

Церква для всіх

Наступний запис

Будьте добрими громадянами