Невдача – це стан або умова, коли не виконано бажаної цілі чи наміру. Істина в тому, що невдача – це досвід, якого годі уникнути в житті; він об’єднує всіх нас попри нашу стать, вік, досвід чи переконання. Згідно з Першим посланням Івана 1:8 «коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!».
Тому одна з вимог цього життя – мати змогу впоратися з невдачами різною мірою, прямуючи до більшої зрілости і глибшого почуття духовности. Ретельне вивчення Біблії показує, що більшість великих постатей у Святому Письмі, тих, якими ми захоплюємося і яких беремо за взірець у житті, рано чи пізно зазнавали невдачі. Вони не були досконалими повсякчас. Вони не завжди робили правильні рішення. Вони не завжди мали найкращі наміри.
Однак найпрекрасніша і найчудесніша частина історії їхнього життя полягає в тому, що невдачі не перешкодили їм служити Богові і перебувати в єднанні з Ним. Зазнавши невдачі, яка часто змінювала їхнє життя, вони зуміли оговтатися після неї і навіть не раз використовували її як знаряддя зростання. Вони вчилися на своїх невдачах. Вони визнавали свої хиби перед Богом, і завдяки Божій благодаті та милосердю Він ще могутніше використав їх для свого царства.
«Честь – це не вміння робити правильний вибір. Це вміння впоратися з наслідками». Анонім
Цар Давид – один з моїх найулюбленіших персонажів у Біблії. Могутній воїн і мудрий псалмопівець, він є чудесним прикладом падіння й піднесення. Давид, імовірно, є одним із найшанованіших та найславніших героїв Біблії. Упродовж свого сорокарічного царювання, він, помазаний правитель Ізраїлю, об’єднав ізраїльтян, повів їх до перемоги в битві і завоював край, де його син Соломон збудував святий храм. Давида, справді, було помазано царем.
Він розпочав своє життя пастухом, доглядаючи батьківські отари. Щоб захистити доручених йому овець, Давид убив лева і ведмедя з пращі – з тієї самої, з якою вийшов до бою із майже триметровим, закутим в обладунки філістимлянином Голіятом з Гату. Після того як досвідчені воїни злякано сиділи впродовж сорока днів, Давид зробив собі зброю, прикликав Боже ім’я й убив велетня. Скільки пострілів знадобилося Давидові, щоб убити Голіята? Один. Він мав ще чотири камені в торбині, але йому знадобився лише один, аби влучити в ціль (див. 1 Сам. 17).
Після цієї військової звитяги цар Саул поставив молодого Давида над своїм військом. Давид виявився вмілим воїном і проводирем, успішно здолавши філістимлян у багатьох битвах. З цього й почалися клопоти Давида. Цар Саул позаздрив Давиду та його успіхам і спробував його убити, кинувши в нього списа. Зазнавши невдачі, цар вирішив намовити свого сина Йонатана, близького приятеля Давида, убити його (див. 1 Сам. 18).
Замисел Саула не вдався, але Давид ще довго наражався на небезпеку. Саул знову спробував позбавити Давида життя, змусивши його жити у вигнанні. Однієї ночі Давид зайшов до печери, а там спав Саул. Це була хороша нагода заподіяти смерть чоловікові, який полював на Давида, але той пощадив заздрісника. Саула було вбито трохи згодом, і Давид став царем у молодому віці – у тридцять років. З фахового погляду, Давид виявився справжнім «мужем». Він став уславленим воїном і шанованим проводирем, однак його бурхливе особисте життя розповість нам зовсім іншу історію.
У Другій книзі Самуїла 11 Біблія розказує нам, що одного дня, коли Давид повернувся додому після битви, з даху свого палацу він побачив вродливу жінку, Вирсавію. Навіть дізнавшись, що вона одружена з Урією, хеттитом, Давид не здержався і послав по неї; коли вона прийшла, ліг з нею. Коли Вирсавія завагітніла, Давид покликав Урію з війни, щоб він навідався до жінки – і питання про батьківство дитини щоб ніколи не поставало. Але все сталося не так, як замислив Давид.
Урія відмовився приходити до дружини, не бажаючи тішитися вигодами, поки військо стоїть на полі бою. У гніві й розпачі Давид послав Урію в найгарячіший бій, на певну смерть. Тоді Давид одружився зі щойно овдовілою Вирсавією. Коли пророк Натан дорікнув Давидові за цей роман, смерть Урії і брехню, Давид покаявся. За кару дитина Вирсавії померла, а Давида було проклято обітницею розбрату в його ж власному домі (див. 2 Сам. 11-12).
Тепер зверніть увагу, що весь час ми говоримо про одного й того самого Давида. Він – чоловік, убивця велетня, поет, музика і герой, якого ми всі поважаємо і хочемо взяти собі за взірець. Що сталося? Жадоба, подружня зрада, брехня, вбивство – усе це дуже нагадує кіно. Попри довгу вервечку успіхів і ласку в Бога, Давид, великий цар, зазнав невдачі в житті, і не один раз. Замислившись, ми побачимо, що Давидів оманливий замисел діяв лише недовгий час, але засмутив серце Боже. Богові було огидно, що Давид згрішив проти Нього та інших (див. 2 Сам. 12). Давид зазнав невдачі у своїх стосунках із Богом.
Чи впізнаєте ви себе в його історії? Чи ви колись пережили особисту невдачу, моральну невдачу, невдачу в бізнесі чи стосунках? Чи ви колись робили вибір у житті, що здійняв руйнівну хвилю наслідків, яку годі спинити? Чи ви, як і Давид, вимагали справедливости від Бога, однак ваші рішення призводили лише до того, що ви почувалися відокремленими від Нього? Я знаю, що поводився саме так. Якби ми були чесними зі собою, то всі визнали би, що певним чином не справдили своїх надій, надій наших близьких і навіть Божих. Ми всі позбавлені слави Божої.
Але Давидова історія триває, попри його хиби. Цар принизився і вирішив покаятися у своєму гріхові. Він став благати в Бога прощення. Чимало з найпопулярніших фрагментів Книги псалмів – це стражденні благання Давида, який непохитно прагне єднання з Богом. Один із прикладів знаходимо в Псалмі 51: «Дай почути мені втіху й радість, і радітимуть кості, що Ти покрушив. Обличчя Своє заховай від гріхів моїх, і всі беззаконня мої позагладжуй. Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови». Пс. 51:10-12
Виливши своє серце, Давид прийняв Боже прощення. Господь далі благословляв його царство і сім’ю, навіть дозволивши синові, народженому від Вирсавії, стати царем після Давидової смерти. Яка чудова картина падіння і піднесення.