Чого шукаєте?

За декілька днів до Різдва минулого року я поїхав до найближчого торгового центру придбати подарунки. Поки я чекав у черзі, щоб оплатити свої покупки, повз мене пройшла пара з моєї спільноти. Вони обоє пхали візки, завалені речами, які щойно купили. Гадаючи, що вони завершили шопінг цього дня, я сказав, що, мабуть, вони відчувають полегшення, оскільки повертаються додому. Я досі не забув відповідь, яку тоді почув. “Ні, – відповів стомлено чоловік, – ми все ще не знайшли те, що шукали”.

Його відповідь нагадує мені про наші невтомні серця. Ми постійно чогось шукаємо, прагнемо чогось, чогось хочемо. Чогось більшого, понад самих себе, чогось, що ми не маємо зараз. Чогось, що зробить нас щасливішими, надасть нашому життю більшого змісту, поглибить наше відчуття важливости. Здається, ми постійно шукаємо чогось, що дасть змогу жити повнішим, щасливішим і вільнішим життям. Печально, що наше життя часто нагадує цю пару, яку я зустрів у торговому центрі. Ми крокуємо вгору і вниз рядами життя, пхаючи уперед візки, перевантажені всяким добром, проте і далі не маємо того, чого насправді прагнемо.

Багато в чому перше запитання Ісуса у Євангеліях має певний зв’язок із цим пошуком. Уявіть собі на мить обставини, за яких Він ставив це запитання. Іван Хреститель розмовляв із двома своїми учнями. Ісус саме надходив, коли вони щось обговорювали. Іван вказав на Нього і вигукнув: “Оце Агнець Божий!” Заінтриговані тим, як Іван назвав Незнайомця, що наближався до них, два учні пішли за Ісусом. Раптом Він зупинився, обернувся до них і запитав їх: “Чого ви шукаєте?” (Ів. 1:38).

Уявіть, як це запитання мало би збити їх з пантелику. Ось вони тут, очевидно, шукають чогось, що бракує їм у житті. Ісус питає, чого вони шукають. Насамперед це спонукало двох учнів прислухатися до свого серця. Це також кинуло їм виклик розпізнати, чого вони прагнуть найбільше в житті. Та насамперед це запитання спонукало їх попросити того, чого вони бажали. Без сумніву, це було запитання, що започаткувало внутрішню подорож, яка врешті-решт перемінила їхнє життя.

Зауважте ще одну важливу річ у цій історії. Нам названо на ім’я лише одного з учнів, які стояли з Іваном Хрестителем. Це був Андрій, брат Симона Петра. Іншого учня не названо. Деякі дослідники Святого Письма висловлюють думку, що це міг бути сам автор Євангелія. Проте відсутність імени також може свідчити про щось інше. Можливо, як звертає увагу Жан Ваньє, щоб запросити кожного з нас ототожнити себе з неназваним учнем. Іншими словами, ми всі можемо відповісти на це запитання, ніби воно адресоване нам особисто. Отож спробуймо дослідити, що воно означає для нашого життя сьогодні. Воно може змінити нас на краще, як це сталося з тими, кому Ісус вперше його поставив.

Попередній запис

Можливість подивитися з перспективи Бога

Наступний запис

Прислухатися до свого серця