Вранці 28 лютого 1970 року ми з двома друзями сторожко під’їжджали до Чекпойнт Чарлі – одного з найвідоміших пунктів перетину кордону в Берлінській стіні, що була частиною горезвісної Залізної завіси, яка відокремлювала комуністичну Східну Європу від вільного Заходу після закінчення Другої світової війни. Озброєний охоронець, перевіривши наші особисті документи, зажадав посвідчення на машину. І тут я зрозумів, що ми от-от вскочимо в халепу. Реєстраційне свідоцтво на «Фольксваген» було виписане на ім’я «Руху за всесвітню євангелізацію», до керівного складу якого ми з моїми колегами входили. А це була організація, яку навряд чи радо сприйматиме режим, що вже багато років поспіль переслідує християнську віру! Гарячково міркуючи, що робити, я залишив документи на машину в бардачку, натомість простягнув охоронцеві добірку яскравої глянцевої літератури видавництва «Volkswagen». На диво, він поглянув на це й махнув рукою, тим самим пропустивши нас до Східної Німеччини.
Наче трійко школярів, яких рано відпустили додому зі школи, ми випурхнули з Берліна й чимдуж помчали до Варшави, що була в понад 300 милях на схід. Невдовзі пішов рясний сніг, який уповільнив наше просування, тож лише за декілька годин ми дісталися польського кордону, де на нас чекав іще один сюрприз. Припаркувавши машину біля віддаленого прикордонного посту, ми показали особисті документи. Їх прийняли, однак невдовзі наказали нам вивантажити з автівки все, що там було, й пред’явити на догляд. Серця в нас завмерли і не безпідставно.
Спочатку метою нашої подорожі була Чехословаччина, але інша християнська організація звернулася до нас із проханням доправити «кілька плівок» до Варшави. Не звірившись із мапою, ми погодилися, вважаючи, що не надто відхилимося від основного маршруту. Як виявилось, ми помилилися десь так на кілька сотень миль. Другою нашою помилкою було уявлення, що «кілька плівок» – це, власне, кілька невеличких касет, які можна легко сховати. Натомість ми побачили величезну коробку із п’ятдесятьма котушками плівки. Не маючи жодного уявлення про те, як цю коробку сховати, ми просто засунули її на заднє сидіння. Наразі ця коробка опинилася серед інших речей з нашої автівки на митному столі. «Що це за речі?» – запитали в нас. Старанно зважуючи кожне слово, ми відповіли: «Це дарунок від однієї англійської церкви церкві в Польщі». – «Це вже занадто», – загадково промовив митник і зник в іншій кімнаті. За якусь мить він повернувся та бездоганною англійською наказав: «Приберіть це звідси, доки не повернувся бос».
За лічені хвилини наш дорогоцінний вантаж уже опинився в Польщі. Прибувши до Варшави, ми зареєструвалися в якомусь занедбаному готелі, де було так холодно, що ми всю ніч спали в термобілизні. Вранці ми вирішили передусім доправити плівки до пункту їх призначення, тому почали прочісувати вулиці в пошуках Об’єднаної Євангельської Церкви Варшави. Боячись натрапити на котрогось із противників християнства, ми не наважилися питати дорогу. Утім менш ніж за годину блукання містом таки знайшли її. Ця будівля нічим не відрізнялася від інших витворів похмурої східноєвропейської архітектури, що громадилися навколо. Однак було в ній дещо, що привернуло нашу увагу й переконало: це вона. Ми побачили символ: коротка горизонтальна лінія, що перетинає довшу вертикальну десь у двох третинах від низу.