Більшість із нас вихована в традиційних сім’ях, і ми на собі відчули спосіб контролювання дитячої поведінки, який батьки застосовують найчастіше: метод винагород і покарань. Обидва ці способи застосовують у контактах з людьми будь-якого віку та суспільного становища. Винагороду віддавна використовують як заохочення, щоб змусити інших до бажаної поведінки. Якщо ж такий спосіб не забезпечує потрібного результату, люди вдаються до покарання.
Чому така система не дієва?
Існують теорії, мовляв діти стають справжніми ангелятками, якщо їх винагороджувати за добру поведінку і карати за погану. Чимало батьків судомно тримаються за ці протилежні способи впливу на дитину, але я на практиці часто бачу, що ця система просто не працює. Покарання і винагороди могли бути ефективними колись, але й без особливих знань із психології помітно, що в новому тисячолітті ця теорія радше не справджується.
Існує кілька причин такої ситуації. Однак найголовнішою з них, очевидно, є значна демократизація суспільного життя. Тільки-но в дітей виробляється здатність розуміти, вони починають думати, що рівні всім іншим людям, зокрема й батькам. І в садочку, і в середній школі, й у вищих навчальних закладах дітей навчають, що їх створено рівними, що вони мають голосно висловлювати свої думки. Діти навіть дійшли висновку, що можуть домагатися своїх прав. Були випадки судових процесів, в яких діти з різних причин звинувачували власних батьків. І навіть вигравали!
Існують, звичайно, позитивні аспекти такої демократизації. Бог створив нас усіх особистостями. Без сумніву, кожного Він любить однаково, без огляду на вік. Кожного Творець обдарував невід’ємними, індивідуальними правами.
Але коли діти починають вірити, що мають таку ж владу, як дорослі, і не мусять підпорядковуватися їхньому авторитетові, – виникають серйозні клопоти. У багатьох школах учителі просто-таки впадають у відчай через проблеми з дисципліною. А звідки беруться ці проблеми? Із дому, де мама і тато піддалися й дозволили малому Фестусові керувати ними.
Батьки та вчителі постійно використовують систему винагород і покарань, але часто вона виявляється неефективною: проблема в тому, що діти не цілком сприймають такі методи, мають до них чимало застережень. Вони можуть підкоритися цій системі, але це не допоможе їм розвиватися й дорослішати.
Якщо система винагород і покарань перестала бути ефективним знаряддям дисципліни, чим же її замінити? Думаю, відповідь на це запитання міститься в Посланні до Ефесян, де йдеться про послух: дисципліну, що базується на любові (Еф. 6:4). Святий Павло застерігав батьків від такого виховання дітей, яке викликає роздратування (саме до цього призводить система винагород та покарань). Батьки радше мають звернути увагу на інші методи – заохочення і практичну дисципліну.