Якось я мав розмову із священиком, який щойно звершив похорон восьмирічної дівчинки. Його паства молилася, плакала і розділяла агонію родини більше року, поки дівчинка даремно боролась проти раку. Похорон посилив емоції, енергію і навіть віру священика. «Що я можу сказати її сім’ї?» – зізнався він мені. «У мене немає рішення, яке можна їм запропонувати. Що я можу сказати?» Він на хвилинку зупинився, а потім додав наступне: «У мене немає вирішення їхнього болю; у мене є просто відповідь. І ця відповідь – Ісус Христос».
Смерть і воскресіння Ісуса Христа пропонує більше, ніж абстрактну теологічну відповідь на проблему болю. Вони дають нам реальну, практичну допомогу в нашій особистій боротьбі із стражданнями. Я визначив щонайменше чотири способи, як ті події, яким уже два тисячоліття, безпосередньо впливають на моїй власні страждання.
1) Я вчуся судити про теперішнє через майбутнє
Один мудрий чоловік на ім’я Джо Бейлі якось сказав: «Не забудь у темряві про те, що дізнався у світлі». Хоча темрява інколи сходить настільки швидко, що ми ледве пам’ятаємо світло. Очевидно так здавалося і учням Ісуса.
У Своїй найвідвертішій розмові з ними, під час вечері, яку називають Остання Господня Вечеря, Ісус зробив гучну заяву: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Івана 16:33). Я собі уявляю, як холодний піт пронизав спини одинадцяти чоловік, які почули це ствердження з вуст Самого Бога в тілі. У той момент одинадцять з дванадцяти учнів з радістю віддали б за Нього своє життя; трохи пізніше того ж вечора Симон-Петро насправді витяг меча на захист Ісуса.
Однак вже наступного дня всі одинадцять втратили віру. Ті тріумфальні слова, сказані попередньої ночі, напевно невблаганно пригадувалися їм не раз, коли вони бачили – звичайно на відстані – як Він мучився на хресті. Здавалося, що світ переміг Бога. Всі вони втекли в темряві ночі. А Петро присягнувся, що ніколи не знав цього чоловіка.
Звичайно, проблема учнів була справою перспективи, майбутнього. Так, спогади про світло з минулого трохи згасли, але через кілька днів цих самих чоловіків несподівано засліпило яскраве світло Воскресіння. У той день вони дізналися, що немає такої темряви, яка була б завелика для Бога. Вони зрозуміли, що значить судити про теперішнє через майбутнє. Запалені Пасхальною надією, ці колишні боягузи пішли і змінили світ.
Сьогодні половина світу, одні за одними святкують два свята: Велику П’ятницю і Пасху. Та темна П’ятниця сьогодні називається Великою, через те, що сталося в Пасхальну Неділю; і тому, що це сталося, Християни мають надію, що Бог одного дня відновить цю планету до її попереднього стану під Його царюванням. Пасхальне диво виросте до космічних масштабів.
Дуже добре пам’ятати, коли ми стикаємося з темними, неспокійними моментами, що ми проживаємо свої дні в Пасхальну Неділю. Як сказав про це апостол Павло: «Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас» (Римлян 8:18). Думаю не випадково Ісус сказав Свої переможні слова: Я ПЕРЕМІГ СВІТ, не дивлячись на те, що римські вояки взялися за зброю, щоб схопити Його. Він знав, як судити про теперішнє через майбутнє.
2) Я засвоюю приклад трансформуючого болю
Християнство містить у собі парадокси, які б без життя і смерті Ісуса не мали б сенсу. Проаналізуйте один з парадоксів, на який я вже посилався в цій книзі: хоча бідність і страждання є «поганими речами», з якими я справедливо боровся все своє життя, у той же час їх можна назвати «благословенними». Ця модель перетворення поганого в хороше має своє повне вираження в Ісусі. Беручи на Себе біль, Ісус облагородив його, демонструючи нам, що біль може бути трансформуючим. Він дав нам зразок, який Він бажає відтворити в нас.
Ісус Христос пропонує досконалий приклад усіх біблійних повчань на тему страждань. Саме через Ісуса я ніколи не зможу сказати про людину: «Напевно вона тому так страждає, що вчинила якийсь гріх»; Ісус, Який був безгрішним, також відчував біль. Бог ніколи не обіцяв, що торнадо і урагани минатимуть наші будинки, змітаючи на своєму шляху будинки наших сусідів-язичників, а мікроби самі втікатимуть з організмів Християнина. Ми не звільнені від трагедій цього світу, так само, як не звільнив Себе від цього Сам Бог. Пригадайте, що Петро отримав від Ісуса найсуворіший докір, коли протестував проти того, що Ісусові потрібно постраждати (Матвія 16:23-25).
Ми відчуваємо біль як якесь знущання; Ісус також відчував це, і саме тому Він здійснював чуда зцілення. У Гефсиманії Він не молився: «Дякую Тобі за можливість страждати», а скоріше відчайдушно благав, щоб Його це минуло. Але Він був готовий терпіти страждання заради вищої мети. У саму кінці Він залишив на волю Отця складні запитання («якщо можливо, якщо є якийсь інший спосіб…»), і вірив, що Бог може використати навіть наругу від Його смерті для досягнення чогось хорошого.
Як сказав Корнелій Плантінга, «Ми не скеровуємо один одного до хреста Христового, щоб пояснити зло. Не в міркуваннях про Голгофу ми нарешті розуміємо рак горла. Швидше, ми зводимо свої очі на хрест, звідки приходить допомога, для того, щоб побачити, що Бог розділяє з нами нашу долю, а, отже, Йому можна довіряти»[1]. Серед усіх дивовижних подій в історії людства, Бог вибрав найгірше, що могло трапитися – страшну страту Свого невинного Сина – і перетворив це на остаточну перемогу над злом і смертю. Це був вчинок нечуваної хитрості, використати злий задум на служіння добру, вчинок, який містить в собі обітницю для кожного з нас. Незбагненні страждання на хресті мали значення абсолютного викуплення; саме Його ранами ми зцілилися (Ісая 53:5), у Його слабкості ми маємо силу.
Чи міг би змінитися світ, якби Ісус прийшов у нього як супергерой, непідвладний ніякому болю? А що, якби Він не помер, а просто здійнявся на небо в момент суду просто на очах у Пилата? Не звільнивши Себе від всього цього, а натомість свідомо прийнявши те найгірше, що міг запропонувати світ, Він дав нам надію, що Бог точно так само може трансформувати страждання, з якими стикається кожен з нас. Через Його смерть і воскресіння ми можемо сміливо припустити, що жодні випробування – хвороби, розлучення, безробіття, розорення, втрата близьких – не вийдуть за рамки Його трансформуючої сили.
У чотирьох Євангеліях записано тільки про один випадок, коли учні прямо зверталися до Ісуса, як до Бога, це записано в кінці Євангелія від Івана, після смерті Ісуса і Його воскресіння. Всі учні, крім одного, вірили тепер у воскреслого Христа – крім Хоми невіруючого. Будучи емпіриком, Хома вперся, що не повірить, поки не вкладе свого пальця в рани Ісуса на руках і в боці. Невдовзі з’являється Ісус, не дивлячись на замкнені двері, і пропонує йому саме таку можливість. «Господь мій і Бог мій!» – вигукує Хома. Ці рани були доказом чуда із чудес.
[1] Корнеліус Плантінга-син. Любов така сильна // Реформд. 1986. Листопад. С. 6.