Що поганого в тому, щоб дивитися порнографію? Адже жодна дівчина від цього не завагітніє і ніхто не заразиться венеричною хворобою.
Коли Господь Ісус застерігав, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, уже вчинив перелюб з нею у своїм серці (див. Мт. 5:28), Він чітко висловив істину, що замало уникати вагітності чи хвороби, що передається статевим шляхом. Не досить навіть уникати нечистого сексуального контакту – нам належить також опиратися нечистим поглядам і думкам. Проблема з переглядом порнографії полягає в тому, що чоловіка вона позбавляє мужності, жінку – принижує, подружжя – руйнує, а Господа – ображає. Ти можеш подумати: «Чи не здається тобі, що це перебільшення? Що аж дуже поганого може бути в тому, щоб подивитися кілька сторінок в Інтернеті?» Тож погляньмо на наслідки порнографії, і тоді легко буде зауважити, що справжні чоловіки нею не користуються.
Що порнографія чинить із чоловіком? Почнімо з того, що, руйнуючи його здатність любити, вона краде його здатність бути чоловіком. Квінтесенцією мужності є готовність зрікатися себе задля добра своєї коханої. Саме тому апостол Павло нагадує чоловікам у своєму Посланні до ефесян, що їхня любов має бути як любов Христа, котрий дозволив Себе розіп’яти за Свою Наречену, тобто за Церкву (див. Еф. 5:21-33).
Порнографія таке покликання вважає за ніщо. Замість самозречення заради добра жінки, мужчина через уживання порнографії зрікається визнавати гідність жінки – задля того, щоб заспокоїти своє пожадання. За своєю сутністю порнографія є відкиненням нашого покликання, котре полягає в тому, щоб любити так, як любить Господь Бог. То й нема нічого дивного в тому, що ті, хто користується нею, ніяк не можуть задовольнитися і знайти заспокоєння. Сповнення нам може дати тільки любов. Одна жінка-психотерапевт із кабінету родинної консультації зауважила: «Люди, що користуються порнографією, почуваються всередині мертвими й намагаються уникнути усвідомлення того болю. У тому є якесь ніби визволення, але воно швидко минає – саме це змушує їх знову й знову повертатися до перегляду порно»[1]. Такі її спостереження повною мірою зрозумілі кожному, хто пережив відчуття, коли ти спійманий у пастку принадою пожадання. Один чоловік, що лікувався від порнографічної залежності, зізнавався, що її перегляд «завдає величезного розчарування саме через те, що не цього насправді шукаєш. Це виглядає трохи на те, наче людина стала б під вікном ресторану й гадала, що таким способом втамує свій голод»[2].
До речі, той факт, що порнографія дає змогу чоловікам віддаватися своєму пожаданню без турбот про вагітність або хворобу, у певному сенсі теж є частиною проблеми. Вона заохочує їх жити у вигаданому світі, де сексуальність приносить лише задоволення без жодного значення, сенсу чи наслідків, коли «ніхто не завагітніє, не підхопить жодної хвороби, не відчуває почуття провини, страху, докорів сумління, неспокою через проблеми недовіри, через неповагу чи невірність. Нікому не завдає жодних страждань сексуальна активність інших, і принаймні чоловіки завжди безтурботні та ні в чому не обмежені […]. Сповнена любові турбота про свого партнера в реальних стосунках має бути найвищим пріоритетом, а в порнографії це аж ніяк не є чимось особливо значущим, адже зовсім не видається можливим, щоб хтось когось насправді міг скривдити»[3]. Життя у світі фантазії дає змогу чоловікові втікати від реальності й уникати того, чого вимагає реальна любов. Внаслідок цього порнографія не визволяє його, а – якраз навпаки – поневолює.
Коротше кажучи, порнографія є зреченням любові. Кристофер Вест писав про це: «[Порнографія] підживлює та заохочує саме ті викривлення наших сексуальних прагнень, з якими нам треба боротися, коли маємо прагнення відкрити справжню любов»[4]. У того, хто бовтається в порнографії, метою сексу стає задоволення еротичних «потреб», а не передавання любові й життя. Порнографія вчить і навіть тренує чоловіка цінувати жінку тільки за те, що вона дає йому, а не за те, якою вона є людиною. Оскільки ж він стає так сильно зосередженим на тому, що одержує, то й не вчиться давати.
Деякі чоловіки почнуть доводити, що вони мають виправдання, бо «такі вже мужчини», або казати «та я лише захоплююся жіночою красою» чи «мені подобаються статті в цьому журналі». Трапляється, що вони починають усвідомлювати, наскільки непереконливими є такі аргументи, і відповідають зі злістю: «Ти хочеш пригнічувати сексуальність і позбавляти жінок їхньої свободи! Це в тебе якийсь невроз, що ти так мало цінуєш жінок!» Цю захисну позицію добре видно і в способі рекламування стриптиз-клубів: «чоловічий клуб», «розваги для дорослих». Нащо б комусь знадобилося виправдовувати свої вчинки словами «чоловіче» чи «доросле»? Справжній чоловік не має потреби спеціально доводити, що він є таким, так само й дорослі не мусять нагадувати, що вони вже виросли. Їхні вчинки промовляють самі за себе.
Та навіть тоді, коли невміння контролювати себе робить чоловіка незрілим, а його поведінка матиме замало спільного зі справжньою мужністю, він усе одно відчуває потребу ототожнювати себе з нею. Байдуже, наскільки низько ми впадемо, Христос і надалі вкладатиме в нас Свій заклик любити так, як любить Він. Коли спроможемося виплутатись із брехні й облуди та в смиренні прийдемо до Господа з нашими зраненнями, Він підійме нас і вчинить справжніми чоловіками.
[1] Е. Welldon, цит. за Е. Marriott. Men and Porn, в: The Guardian, 8.11.2003.
[2] J.P. Day, цит. за: E. Marriott. Men and Porn, в: The Guardian, 8.11.2003.
[3] R. Wetzel. Sexual Wisdom, 72.
[4] West. Good News About Sex and Marriage, 84.