Перш за все слід сказати, що Ісус не перетворився на привид. Звичайно, Він являвся до Своїх учнів, коли всі двері були зачиненими. «І став посередині», – говорить Євангеліє, але все ж таки це не має нічого спільного з розповідями про дім з привидами.
Коли християни кажуть, що Ісус воскрес, це означає, що Його життя продовжується в Бозі: «І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця» та «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт. 28:20). Смерть не відправила Його в небуття: вона стала переходом, який дозволив Йому дістатися Бога. Християни вірять, що всі можуть піти цим переходом вслід за Ісусом: для всіх людей існує потойбіччя, небо, рай, який також називають Царством Небесним.
Розповіді, в яких згадується поява Ісуса після Пасхи, – це не історії про привидів. Ісус хотів, щоб апостоли пересвідчилися в Його присутності і в Його перемозі над смертю. Євангелія передають це образно. І ця переконаність є такою сильною, що апостоли підуть на муки – тобто на смерть в ім’я віри, – аби свідчити, що Ісус – живий. Де б вони черпали мужність, щоб протистояти владі Римської імперії, якби воскресення було просто вигаданою легендою?
Апостоли впізнали Христа за слідами цвяхів в руках і ногах і за раною в Його боці (Ів. 20:19-21). Ці сліди є живим доказом того, що в любові Він дійшов до кінця. Усе завершено: Той, Хто так любив людей, воскрес! Як учні з Емаусу (Лк. 24:13-35), так і кожен впізнає Ісуса за ламанням хліба. Тобто, за Його життям та смертю, які Він повністю жертвував нам.