Якою є роль почуттів у молитовному житті?

Людська чуттєвість – це дуже цінна здатність, і ми не хочемо применшувати її. Той факт, що ми можемо відчувати, хвилюватися, переживати внутрішній трепет, є визначальним у людському житті. Я б навіть сказав, що в духовному житті абсолютно необхідно, аби чуттєвість, емоційність відігравали важливу роль. Якщо я ніколи не «скуштував» Божої присутности й лагідности, то Він залишиться для мене чужим, далеким і абстрактним, самою лише ідеєю. Надто часто в сучасному житті Церкви вірні страждали від того, що для почуттів тут не знаходилося місця. Один з псалмів закликає: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь» (Пс. 34:9). Ми маємо право просити про благодать почуттів, завдяки яким могли б разом з нашим тілом, чуттями, здатністю до емоцій, досвідчити щось із таємниці Бога, із правд віри. В іншому разі ми не зможемо їх зрозуміти і дозволити їм по-справжньому динамічно увійти в наше життя. Усі методи молитви й розважання, які використовують почуття і здатність людини розчулюватися, є цілком прийнятні. Гадаю, що церкви на Заході спорожніли частково через надмірно «холодні» й велемовні богослуження, нездатні викликати найменшого почуття, окрім нудьги… Треба зробити все для того, щоб у церковному житті, зокрема в Літургії, краса й емоційна піднесеність могли виявлятися і торкатися людських сердець.

Водночас ми повинні також визнати, що існують межі вираження емоцій. Необхідно «відчути Бога», але те, що ми відчуваємо стосовно Бога, ще не є Богом. Він незбагненно, нескінченно більший за те, що емоції можуть дозволити нам відчути. А пошук почуттів може стати самоціллю. Він приведе до обжерливости, прив’язаности, браку свободи. Чуттєвість потребує очищення. Метою молитви є зустріч з Богом, а не лише отримання відчуттів, які в нас викликає Божа присутність. Отож, слід погодитися з тим, що іноді наша чуттєвість виявляється порожньою та безплідною, і пригадати в такі хвилини, що найважливішим є не те, що ми відчуваємо, а те, у що віримо. Акт віри сягає набагато далі за емоційні відчуття і дозволяє нам правдиво зустріти Бога, навіть коли наша почуттєвість абсолютно порожня, коли наше серце видається нам сухим, як пустеля Сахара, без жодної краплі емоційного запалу.

І ще одне зауваження, яке пов’язане з тим, що я сказав вище про молитву як шлях до свободи. Якщо ми постійні в молитві, попри духовну вбогість, якщо виявляємо в ній нашу віру, то це поступово звільняє нас від наших почуттів. Ми можемо в повноті використовувати нашу чуттєвість та емоційність, і навіть дозволити розкритися небувалим можливостям у цій сфері, дозволити, аби в нашому серці палали нові почуття, однак вони вже не поневолюватимуть нас. Наша сучасна культура великою мірою підштовхує людей до того, щоб вони керувалися винятково чуттєвістю, а це веде до багатьох форм незрілости, навіть рабства. Коли відносини з іншою особою, наприклад, будуються лише на відчутті задоволення, то це справжня інфантильність. Правдива свобода полягає в любові до іншої людини незалежно від того, чи вона мені подобається, чи ні; постійність у молитві будь-якою ціною є тут важливим виховним моментом.

Попередній запис

Двері, що ведуть до віри

Наступний запис

Роль і межі розуму