Як перевірити, чи немає в мене венеричної хвороби?

Назвемо тут деякі симптоми цих захворювань: прищі, бородавки, ранки, болісне сечовипускання, свербіння, набряки, неприродні кровотечі або виділення. Попри те велика частка цих хвороб не виявляє себе якимось помітним чином, тому вісім із кожних десяти осіб, які хворіють на якусь із них, не мають і гадки, що вони інфіковані[1]. Кожен, хто мав хоч якісь генітальні контакти, мусить пройти обстеження. Багато ЗПСШ можуть мати латентну форму перебігу й залишаються не виявленими протягом якогось часу, тому аналіз може дати негативний результат навіть за присутності в організмі інфекції. Саме через це медики радять чоловікам і, тим більше, жінкам, які раніше мали сексуальну активність, щорічно робити аналізи – безвідносно до їхнього теперішнього ставлення до сексу.

Залежно від сексуального минулого конкретної особи та наявних симптомів фахівці використовують різноманітні тести для діагностики венеричних захворювань. Кожний, хто будь-коли мав статеві стосунки, мусить пройти всі перелічені нижче аналізи: 1) цитологічний тест (для жінок) і, можливо, посів на вірус папіломи людини (ВПЛ, HPV – human papillomavirus) із тестом на ДНК ВПЛ; 2) посів із шийки матки на гонорею та урогенітальний хламідіоз (жінки); 3) піхвові мазки на трихомоноз та бактеріальне запалення піхви (жінки); 4) посіви з можливо наявних прищів та ран (герпес та сифіліс); 5) аналіз крові на ВІЛ, вірусний гепатит і сифіліс[2]. Можна ще здійснити аналіз сечі на інші інфекції. При оральному (та анальному) сексі можна заразитися практично будь-якою із венеричних хвороб, а деякі з них можуть передаватися також і через контакти рук із геніталіями. Таким чином навіть особи, що не мали статевого акту, також можуть заразитися, маючи при цьому шанси заробити собі ще й рак ротової порожнини через папіломавірусну інфекцію (HPV, ВПЛ).

Якщо діагностують одне з венеричних захворювань або ж наявні підозри на одне з таких захворювань, завжди існує ймовірність виявлення й інших. Оскільки деякі з цих хвороб можуть призвести до чоловічого та жіночого безпліддя й навіть до смерті, лікування слід починати якомога швидше. На сайті www.stdwizard.com є безкоштовний анонімний приблизний тест (англійською та іспанською мовами), який може стати в пригоді для діагностування ЗПСШ[3].

Якщо мені здається, що в мене венерична хвороба, що я маю робити? Чи можна йти робити аналізи без дозволу батьків?

Аналізи треба робити якнайшвидше, а оскільки зазвичай обстеження проводять на анонімній основі, не обов’язково йти на ці аналізи з батьками. Можна також зателефонувати до місцевого центру допомоги в кризовій вагітності або до лікарні, де тобі зможуть підказати, в якій клініці можна пройти обстеження[4].

Що ж до батьків, то ти можеш міркувати собі так: «Про що батьки не знають, за те й хвилюватися не будуть. Якщо я їм признаюся, то мама цілий тиждень плакатиме, а потім триматиме мене біля себе аж до мого сорок дев’ятого дня народження». Хоч це й складно, спробуй поставити себе на місце своїх батьків. Уяви, що в тебе є дитина, яка дозволяє собі бути сексуально активною. Тобі, певна річ, хотілося б, щоб твої син чи донька могли прийти до тебе й відверто порозмовляти про те, що діється в їхньому житті.

Що швидше ти зможеш встановити справжні взаємини зі своїми батьками, то краще.

Напевно, вони дуже перейматимуться, але їхні серця прагнуть того, що є для тебе найкращим. Можливо, це гординя заважає нам ділитися нашими турботами з батьками. Якби ми з самого початку їх слухали, не мали б таких проблем! А гординю краще сховати собі до кишені й учинити так, як ти хотів би, щоб у такій ситуації вчинила твоя дитина. Принаймні декотрі з цих хвороб непогано піддаються лікуванню, а без лікування викликають безпліддя.


[1] J. McIlhaney, M.D. Safe Sex. Grand Rapids, Mich.: Baker House Books, 23.

[2] Sex is a Choice: Be Informed. Grand Rapids, Mich.: The Core-Alliance Group, Inc., 2000.

[3] [https://euromd.com.ua/9-khvorobi-i-stani/134-khvorobi-i-likuvannya/82-zpssh/post-830-venerichni-zakhvoryuvannya-chi-mozhliva-samodiagnostika – за цією адресою можна знайти короткі та зрозумілі пояснення щодо цього предмету українською мовою, супроводжувані переконливим проханням не діагностуватися та не лікуватися за допомогою Інтернету, а звертатися до шкірно-венерологічних диспансерів або комерційних діагностичних лабораторій. – Прим. пер.

[4] В Україні належить записатися на прийом до уролога (чоловіки) або гінеколога (відповідно, жінки), а фахівець даватиме скерування до діагностичного центру – державного чи приватного. – Прим. пер.

Попередній запис

Чи захищають презервативи?

Наступний запис

Папіломавірусна інфекція