Найцікавішими і найбільш захопливими періодами в житті є періоди «між». Це такі хвилини, коли теперішнє не є вже таким, як було, а нове ще не є повністю присутнім. Це зможе підтвердити кожен, хто вже колись дуже свідомо пережив «початок» нового дня – той момент, коли нічна темрява поступається новому світлу дня.
Однак той, хто дійсно вибереться, щоб зловити цей момент, той виявить, що його взагалі не існує. Початку дня взагалі немає. Сонячне світло не з’являється раптово. І ніч не зникає раптово. Вночі також є світло, сяйво зір. Що темніша ніч, то видиміші зорі. На землі видно тільки контури. Майже непомітно чорнота поступається сірості, а потім, із часом, з’являються перші кольори разом із голосним співом птахів. Зорі зникають, а обрій задовго до сходу сонця починає поволі вигравати делікатними барвами. Сонце не поспішає, особливо його не чекаємо. А коли нарешті перший промінь блисне над лінією обрію, це зовсім не викликає сенсації. Треба бути дуже терплячим і уважним, щоб не пропустити цього моменту, добре знаючи, що момент проблиску сонячного променя залежить не лише від сонця, а й від місця, де ми перебуваємо. Однак хто переживе цей момент, той більше дізнається про життя, ніж за допомогою будь-якого, навіть надзвичайно ефектного, світлового шоу чи феєрверку. А втім, сонце не вимагає нічого натомість…
Радісна віра як джерело бажання і радости життя
Переживання християнської віри є для серця насамперед чимось на кшталт мила, за допомогою якого ми змиваємо з тіла бруд. Ми не чекаємо на інших. Починаємо зі себе. Ми не піддаємо сумніву інших, а лише себе.
У чому я сам причетний до створення проблем мого світу? Де моя участь у тому, що в моєму оточенні не так світло і весело, як могло би бути або так, як я сам цього хотів би? Де я є тим, хто сіє недовіру, хто порушує довіру? Де я є тим, хто боїться втратити обличчя і тому вдається до обману й нещирости? Де я не можу перенести того, що інша людина має більше значення, ніж я? У чому відчуваю загрозу? Від чого захищаюся? Від чого обороняюся? Коли втрачаю контроль над собою? Через що інша людина для мене небезпечна чи навіть стає ворогом?
Наскільки ми самі чинимо їм опір, настільки стаємо на бік людства, незважаючи на те, що ми схильні до нелюдського. Не мусимо себе ошукувати. Знаємо про існування темних сторін і можливостей свого серця і поведінки. Знаємо і не приховуємо їх. Однак ми не обмежуємося зауваженнями чи подоланням цих сторін лише в інших, а й хочемо чинити це також щодо себе. Ми знаємо, що вся історія людського розвитку починається заново з кожної людини, а отже, з кожного з нас, а також це можливе в кожному часі, тому і тепер, у наш час.
Немає нічого неможливого – на все є свій час
Як у тебе, так і в мене цей розвиток починається цілком заново. Це, своєю чергою, означає, що немає нічого неможливого. У кожному часі можливе все. Це залежить лише від того, чи я сам іду далі, чи зупиняюся, чи падаю. Якщо правдиві слова Альберта Айнштайна про те, що думку, яка виникла навіть один раз, уже неможливо повернути назад, то ми, люди, маємо величезну владу. Тоді наше мислення, мова і вчинки важливі на всю вічність. Тоді все, що ми думаємо, говоримо або чинимо, має своє значення. Тоді все діє далі; тоді я маю вплив на все і всіх. Чи вдасться це відчути? Це однаково стосується того, що темне, як і того, що світле; як дрібниць, так і серйозних справ; усього, що ми робимо. Якщо ми погодимося з переконанням Айнштайна, то наш погляд на світ і наша роль у ньому повністю змінюється. Тоді я знатиму, що завжди несу спільну відповідальність за світ і клімат, який у ньому панує. Тоді я знатиму, що мій власний внесок – навіть, якщо він видається непоказним, – є істотним для його подальшого розвитку. Тоді я знатиму, що не є даремне нічого, про що я по-справжньому дбаю, не звертаючи увагу на те, скільки це мені коштувало.
Ці знання, залежно від стану душі, може, не завжди ми так помічаємо, однак вони є. Там, де нам вдасться ввійти з ними в контакт або залишитися в контакті, можливий новий погляд на життя і на все, що є його змістом. Це насамперед новий погляд на феномен темряви, зовнішньої чи внутрішньої. Це неначе нове самовизначення власного місця серед ночі, під погідним зоряним небом.