Я покаялася, але сама собі не можу пробачити того, що зробила. Як мені подолати відчуття провини й жалю та забути про мій гіркий досвід?
Як ти сама бачиш, гріх часто залишає в серці глибокі рани. У цей важкий для тебе час, коли єдине бажання – щоб усе це якомога швидше закінчилося й ти могла нарешті відчути пробачення, пам’ятай про таке.
Поміркуй уважно про історію блудного сина. Він повертається додому, до свого батька, щоб сказати йому: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…» (Лк. 15:21). Поглянь на те, чим відповів йому батько. Він прийняв його із розпростертими обіймами, зодягнув у найкраще вбрання, дав йому перстень на руку – і влаштував свято. Син припинив побиватися над самим собою і прийняв милосердну любов свого батька. Не тримався збоку на святкуванні, а дозволив батькові радіти зі свого повернення. Батькова радість огорнула також і сина. Ця притча не лише говорить нам про милосердя Бога, вона також показує, як належить приймати Його пробачення. Так, ми можемо відчувати, що наші гріхи роблять нас не гідними імені Божих дітей, проте, коли ми жаліємо про скоєне, Отець дивиться нам у вічі й бачить у них Своє власне життя. Бачить Свого Сина в душі кожного з нас.
Крім того, залишається правдою те, що рани, завдані сексуальним гріхом, потребують часу, щоб загоїтися. Май терпіння і не принижуй себе. Нам усім доводиться боротися з такими моментами нашого минулого, які нам дуже хотілося б стерти з пам’яті. Усі ми – грішники, а Господня робота з нашого відновлення відкриється нашому зорові лише в певну, відповідну для цього хвилину. Коли Він діє в тобі та зцілює тебе, такі почуття, як докори сумління, неминуче виходитимуть на поверхню.
У певному сенсі пробачити собі власні помилки – це щось схоже на пробачення комусь, хто нас зранив. Пробачення не обов’язково мусить означати, що ти вже не відчуватимеш болю. Згідно з «Катехизмом Католицької Церкви»: «Не в нашій силі перестати відчувати образи і забувати їх; але серце, яке жертвує себе Святому Духові, змінює рану в співчуття й очищує пам’ять, перетворюючи образу заступництвом» (ККЦ 2843). Біль, що ти відчуваєш через свої біди, може бути перемінений таким самим способом. Болісні спогади та зранення, які постійно повертаються до нашої свідомості, – теж можна використати як спосіб лікувати минуле.
Оскільки минуле часом завдає нам болю, ми часто намагаємося заглушити спогади й витіснити їх до таких ділянок нашої свідомості, де вони вже припинять нас переслідувати. Але існує кращий спосіб. Коли на серці стає важко через рани з минулого, візьми той біль і пожертвуй його як молитву за всіх осіб, котрі могли зазнати зранень у всіх тих епізодах з минулого – і за себе саму також. Якщо так станеться, що спогади знов почнуть повертатися, сприйми це як нагадування, щоб жертвувати молитву з наміром про зцілення.
Із часом Господь Бог лікуватиме твоє минуле, а ти рідше будеш про нього замислюватися. Дозволь Йому діяти. Тобі ж належить прийняти Його прощення й наблизитись до Нього. Не впадай у відчай, вважаючи, що для Бога ти ні на що не придатна через те, що колись зробила щось не так. Поглянь на Рахав зі Старого Заповіту. Вона була повією, що навернулася до Бога, а її нащадком був Господь Ісус.
Зрозумій також і те, що Бог хоче очистити тебе не лише заради тебе самої, а й з огляду на тих, кого ти приведеш до Нього. Господь матиме змогу послужитися твоїм минулим, щоб дійти до інших людей, котрі переживають такі самі труднощі, які довелося пройти тобі, – і дарувати їм Своє зцілення. Ти зможеш дійти до їхніх сердець, як ніхто інший. Прислухайся до Божого голосу, Він може закликати тебе до великої або ж малої допомоги іншим в апостольстві чистоти. Через таке служіння іншим знаходитимеш відчуття повноти й миру. Тоді сама зможеш побачити, що Бог Своїми справами вміє писати прямо на кривих рядках наших життів.
Добре буде також взяти до уваги, що чисте життя в майбутніх стосунках почне лікувати минуле. Справді, взаємини можуть лікувати, а не лише завдавати ран. Щоб одразу надати стосункам правильного напряму, будь відвертою стосовно своїх цінностей, не чекаючи на якийсь інтимний момент, щоб вирішити, які в тебе принципи, чи саме тоді починати про них говорити.
Нарешті: пам’ятай, що пробачення не є почуттям. Часом ми можемо відчувати втіху, та коли її забракне, маємо вірити, що Господь нам пробачив. Його милосердя є безкоштовним даром Його Божественної доброти. Ганна Арендт (Hannah Arendt) писала: «Без отримання прощення, без звільнення від наслідків того, що ми накоїли, наша здатність діяти була б наче обмежена до поодинокого вчинку, після котрого ми вже ніколи б не могли дійти до тями, – так і залишалися б назавжди жертвами його наслідив»[1]. На щастя, завдяки смерті і воскресінню Христа борг наших гріхів був сплачений, і тепер ми маємо право звати Бога Авва – нашим Отцем. Твоя цінність і гідність ґрунтуються на Богові, а Бог любить тебе.
[1] Hannah Arendt. The Human Condition. Chicago: University of Chicago Press, 1958, 237.