Так. Уже минув рік, відколи вийшла друком книга “Сміятися серцем…”, а я все ще тут, сиджу в затінку дерев і продовжую писати. Чим більше я усамітнююся, живу посеред природи і звіряток у лісі, тим більше загострюються мої відчуття, тим чутливішою стає моя душа – тим менше я потребую газет, радіо, телебачення. Тривале усамітнення, занурення посеред недоторканої природи очищує, дозволяє бачити і тонко відчувати душу і тіло. Оскільки я обговорював пестощі, то вже час знову згадати про тіло. Чи не так?
Це дає мені зрозуміти, що духовність можна побачити не лише на небі, але також і на землі; не лише в розумі, але й у серці людини, у тілі.
Шанувальники моїх книг уже зауважили, що в останніх з них я почав несміливо писати про людське тіло.
Ви запитаєте: навіщо?
Тому, що, з одного боку, я зауважив, що як і всі філософи, я ніколи не відчував єдности із власним тілом; з иншого боку, тепер мене все більше захоплює невербальне мовлення, яким керує підсвідомість у нашому тілі.
На мою думку, саме воно є улюбленою мовою душі.
Культура, яка мене оточує
У той час, коли я пишу усамітнившись, я знаю, що чимало людей із багатих західних країн перебувають у відпустці, вони занурилися, як і щорічно, у колективний ритуал збудження, в атмосферу безперервних розваг, постійної ейфорії, вивільнення тілесних потреб… І все ж таки я сумніваюся, що насправді все відбувається саме так.
Мій багатий досвід роботи як терапевта підтверджує, що особливо в такі періоди, як під час відзначень Різдвяних свят, люди відчувають самотність і потерпають від депресії.
Цинізм цього суспільства, де панує культ споживання і фізичної краси, полягає в нав’язуванні нам переконань через легковажні телевізійні канали, журнали, газети стосовно того, що в період літніх відпусток усім слід любити один одного, святкувати, перебувати в гарній фізичній формі.
Ви можете заперечити мені і сказати, що в сучасному світі, як ніколи дотепер, турбуються про фізичну форму, тіло і психіку людини.
Та не смішіть мене…
Якщо ви читаєте це видання, ознайомлені із моїми попередніми книжками, вам відомі мої міркування і якщо ви є шукачами сенсу, як і я, вас не задовольнить лише культурна модель, яку вам пропонують.
Навпаки.
Саме ці прояви колективних святкувань і призводять до нерозуміння цінности тіла і його вразливости, пристосування тіла до сучасних мітів про ефективність, звабливість, конкуренцію.
Тіло, емоції і почуття, про які щоденно так багато говорять телебачення і реклама, є ірреальними, їх завжди виставляють напоказ лише з метою підвищення попиту на продукти й товари.
Вони самі перетворились на продукт і товар.
Викликають навіть різного роду манії, відхилення для того, щоб краще продавати. Мені стає прикро, коли я думаю про мільйони уже одурманених людей, якими вміло маніпулюють, яких використовують, які витрачають гроші в гонитві за ірреальними моделями і цілями.
Це суспільство споживання та культу іміджу, власне, хоче створити щасливих споживачів морозива, газованих напоїв, нездорової їжі, щоб згодом запропонувати дієти, спортзали, креми для засмаги і сеанси в психотерапевта тому, що ці люди мають відповідати телевізійним і рекламним взірцям.
Ринок і капітал уже давно вирішили, що все навколо має підпорядковуватись одній меті – задоволенню потреб клієнта.
Якими б вони не були.
Сенс таємниці
Щоразу, коли я повертаюсь у країни Заходу, те, що найбільше мене приголомшує, – це втрата зацікавлення до справжніх відчуттів.
Тіло з погляду сучасної культури, яка домінує, – це тіло, позбавлене цінности, місце для проведення усіляких експериментів, придаток до ринку.
Цим тілом рухає не душа, а визначальним чинником є закони ринку.
Таким чином, на психологічному рівні втрачено здатність міжособистісного спілкування. Всюди дуже багато, навіть занадто багато, говорять про приятелювання, про любов; проводять семінари, конференції; різні психологи розмірковують з цього приводу повсюди, але, по правді кажучи, вони нічого в цій темі не тямлять.
Любов – це таємниця.
Це щось священне.
Те, що неможливо описати словами.
Любов можна лише відчути.
Уже давно, як знають мої читачі, я не довіряю словам. Понад усе в тому, що стосується любови, я на боці тих, хто прислуховується до любови, хто живе за її законами, хто виражає любов через пошану до тіла, до власної моральної цінности.
Саме тому нам слід заново навчитись ставитись з ніжністю до цього чудового Божого дару, яким є наше тіло, що сприймається як єдність з психікою і особистістю.
Як я вже згадував, коли занадто багато говорять про щось або наполягають на чомусь, то так відбувається тому, що нічого не знають про це, не живуть по-справжньому цим.
Цього бояться.
На Заході не вміють більше любити.
Саме тому говорять завжди і лише про любов.
Але не живуть, керуючись нею.
Захід уже не прямує до духовних вершин.
Втратив розуміння обмежень, таємниці любови.
Більшість людей на Заході обмежується лише виживанням, існує в межах, визначених економікою, не спілкується, вдається лише до короткотривалих, поверхових стосунків.
Не поважає инших.
Використовує їх.
Настав час спілкуватись з иншими людьми за допомогою тіла і душі.
Це має перетворитися на наш всезагальний заклик у боротьбі проти всепоглинаючого притуплення свідомости людей.
Отже, необхідно щодо слів, якими ми так часто користуємось, промовляємо і чуємо, ретельно попрацювати і повернути словам їх правдиві значення і надати нового змісту для того, щоб повноцінно жити, захоплюючись, занурюючись в усі можливості і таємниці.
Проте, щоб здійснити усе це, потрібне насамперед чисте серце.
Необхідно позбутися маячні про власну всемогутність.
Великою вадою західних країн є ілюзія самодостатности замість того, щоб почуватись частиною цілого. Ми є складовою світу, який був усім нам подарований. В цьому світі ми лише гості.
Люди із західних країн через власну зарозумілість відокремилися від більш широкого виміру всесвіту, і через це вони марнують власне життя.
Сьогодні, на тому рівні, до якого я дійшов, я відчуваю, що Бог готовий промовляти до нас через кожну річ.
Однак, щоб почути Бога, потрібно знати мову душі.
І саме таку мову, я сподіваюсь, ви знаходите в моїх книгах, що спонукає вас звільнитися від самозакоханости, егоцентризму, пристосовництва, наслідування загальноприйнятих правил поведінки, наперед визначених ролей.
По суті мова душі – не що инше, як мова любови.
Вона спонукає до творчости, вона є вищою від логіки і від раціональности, розуміє усе.
Навіть тіло.
Хто не вміє дослухатись до власного тіла, не вміє слухати і власної душі. Може, саме тому багато доповідей про духовність, трансцендентальність залишають нас байдужими. Не сповнені правдивим змістом. Якщо духовність не є втіленою, вона не є переконливою.