«Євангеліє милосердя»

«Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк. 6:36) – це одне з найсміливіших тверджень Ісуса. Те, що Бог Отець був милосердним, юдейський народ знав; однак складно собі уявити, що людські створіння можуть стати в цьому такими, як Він. Хіба можна коли-небудь стати такими милосердними, як наш Отець? І з яких причин потрібно бути такими, як Він? «Євангеліє милосердя», як ще називають писання Луки, розповідає про життя Ісуса, при цьому обираючи милосердя головною, провідною ідеєю.

Перш ніж говорити про милосердя, Ісус давав можливість його побачити й відчути «на дотик». Одне зі Своїх перших чуд вчинив стосовно прокаженого, якому, «змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього» (Мр. 1:41). Зворушений співчуттям, Ісус не боїться заразитися. Крик сліпого з Єрихону: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» (Лк. 18:38), – значно сильніший від крику тих, хто йому велить замовкнути.

Зустрічі Ісуса з недужими і грішниками сповнені милосердя. Зі співчуття Він відпускає чужоложницю, яку, згідно зі законом, мали побити камінням (Ів. 8:11); те, що Він дозволяє грішниці торкатися Його, викликає відразу в Симона-фарисея (Лк. 7:36-50). Ісус не говорить про милосердя абстрактно і не стільки пояснює його значення, скільки описує його в притчах. В яких притчах? Навіщо, як і для кого милосердя було описане в притчах?

Які є притчі про милосердя?

Для тих, хто добре знає Біблію, «притчі про милосердя» пригадують три розповіді з Євангелія від Луки 15:1-32: про знайдену вівцю, про знайдену драхму і про знайденого сина. Насправді ж милосердя розглядається глибше ще й в інших Ісусових притчах: про двох боржників та їхнього позикодавця (Лк. 7:41-43), милосердного самарянина (Лк. 10:29-37), багача і вбогого Лазаря (Лк. 16:19-31), несправедливого суддю і «надокучливу» вдову (Лк. 18:2-8) та про фарисея і митника в Храмі (Лк. 18:10-14).

Є вісім Ісусових притч із третього Євангелія, які в різний спосіб торкаються теми милосердя. Сім із них Ісус розповідає під час Своєї подорожі до Єрусалиму (Лк. 9:51-19:46). Лише коротенька притча про двох боржників та позикодавця (Лк. 7:41-43) звучить у Його проповіді в Галілеї. Оскільки в Євангелії від Луки велика подорож зображена більше на внутрішньому, ніж на фізичному рівні, то таке часте повернення до теми милосердя є свідомим. Милосердя – це не вроджена чеснота, яка залежить від вдачі людини: хто добріший, той і буде милосердніший до інших. Тут радше йдеться про внутрішнє налаштування, до якого людина дозріває, перебуваючи з Ісусом: бути милосердними ми вчимося, коли йдемо за Христом! Очевидно, що не всі Ісусові притчі говорять про милосердя, і розповідається про нього не лише в притчах. Однак, притчі про милосердя заслуговують на окрему увагу: заклик до того, щоби бути милосердними, як наш Отець милосердний, є загальним ключем до їхнього розуміння.

Попередній запис

Якби всі християни жили як Христос…

Наступний запис

Чому в притчах?