Євреїв 10:19-25 – Прийдіть, вклонимося!

«Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє, маємо й Великого Священика над домом Божим, то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою! Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.»

Мама повернулася з магазинів, навантажена величезними сумками. Вона попросила мене принести з машини решту. Навіщо вона стільки накупила, я не знав, але слухняно відправився розвантажувати продукти і заносити їх у будинок. Потім я пригадав, що за останній тиждень мама часто говорила телефоном. Зазвичай їй вистачає двох-трьох дзвінків на день, а тут вона обдзвонювала десятки людей. У другій половині дня їй знову знадобилася моя допомога – прибрати парадні кімнати, протерти стіл, начистити посуд. Усе це мене дивувало, але не надто: я жив у своєму власному світі, як усі діти.

Але наступного дня задзеленчав дверний дзвінок і один за другим стали підтягуватися гості. Так от воно що – свято! От до чого вели телефонні дзвінки і покупки, прибирання і чищення посуду – мама запросила до нас друзів і сусідів. Усе було готово, і тут я нарешті зрозумів, до чого були всі ці приготування.

Так і автор Послання до Євреїв вже як би пройшовся магазинами, обдзвонив друзів, начистив срібло. Можна розсилати запрошення: приходьте на свято! Всю дорогу ми йшли до вірша 22, підбирали цитати з Писання, зводили аргументацію, наводили знайомі і незвичайні приклади, відточували і полірували концепцію про Ісуса – Сина Божого, досконалу людину, великого первосвященика, посередника нового Заповіту. Тепер ми бачимо до чого все йшло: «Приступімо у повноті віри». Вірші 19-20 коротко підводять підсумки усьому, що ми встигли обговорити: відвагу людини ввійти в присутність Божу, омившись кров’ю Ісуса, яка відкрила нам новий, чудовий шлях у Святеє святих через жертву нашого первосвященика. Який ще сенс може нести ця жертва, як не заклик підійти ближче.

Але підходить не всяке поклоніння, не всякий стан душі. Вірш 22 перераховує чотири аспекти нашого внутрішнього стану. До такого стану ми повинні були прийти завдяки усьому, про що йшла мова вище.

Передусім потрібно мати «щире серце». Цей вираз нагадує обіцянку з Єр. 31:33, яке цитувалося вище у вірші 16 і в 8:10 – Бог вкладе Свій закон у наші серця і запише його в нашому розумі. Щось відбувається з людьми, коли вони стають учасниками нового Заповіту, і це цілком захоплює їх серця. Людина стає людиною в усій повноті, зсередини і зовнішньо. Робота починається з серця, а потім поширюється на всю особу – думку, вчинки, звички, увесь спосіб життя.

По-друге, потрібна «повнота віри». Віру неможливо сколихнути в собі лише своїми власними зусиллями. Вона зміцнюється завдяки пильному спогляданню об’єкту віри, Ісуса, або самого Бога, Якого ми бачимо в лиці і в житті Ісуса. Послання цілком присвячене Ісусові і нам – тому, чим ми стали завдяки тому, хто є Він і що Він зробив. Якщо продумати цю думку до кінця і міцно триматися за неї, настане та повнота віри, про яку говориться в посланні.

Третій момент розвиває і поглиблює два перших: ми повинні окропити «серця від сумління лукавого». Як ми казали раніше, у цьому полягає основна дія жертви Ісуса (9:14). Більшість людей майже весь час страждають від якихось гріхів, що обтяжують серця, від вчинків і слів, які вони б не хотіли чинити і казати, або ж вони приховують щось погане і страшаться викриття. Яке диво – зрозуміти, нарешті, що жертва Ісуса і «кроплення крові», прилитої Ним, має владу, якщо ми приймемо її з вірою і сподіванням, омити нашу совість від будь-якої плями, щоб ми без страху наблизилися до Бога і ніщо більше не затьмарювало б наші стосунки з Ним.

По-четверте, тіло також потрібно «омити водою чистою». Ймовірно, автор має на увазі хрищення (див. 6:2) як знак приєднання до оновленого народу Божого, хоча спеціально цю тему послання не обговорює.

Отже, ми приходимо вклонитися Богові не лише на самоті, хоча особиста молитва і поклоніння нескінченно важливі, але і публічно, як община. Мабуть, вже в ранній Церкві, як і зараз, існувала помилка, ніби людина може бути християнином сама по собі, окремо від інших, проти чого і застерігає нас вірш 25. Можливо, відхід у «приватну релігію» був викликаний не лише недостатнім розумінням громадської сторони християнства і тим більше не лише лінощами або неприязню до сусідів-християн, але також і переслідуваннями (це з’ясується трохи пізніше). Набагато легше вислизнути від уваги влади, якщо не ходити на зібрання вірних. Просто кажучи – не висовуватися.

Так не годиться, каже нам Послання до Євреїв. Кожен християнин потребує підбадьорення, яке він отримує від іншого християнина. Всякий, хто приходить на богослужіння, яке проводиться в будиночку в сусідньому провулку або у величезному соборі на центральній площі, служить до підбадьорення і розради всіх присутніх. Вже тим, що ми зібралися разом, ми всі разом «заохочуймося», а ще ми всі разом слухаємо слово заохоти «до любови й до добрих учинків» (автор, що любить точність, тут навмисно використовує найзагальніший вираз, щоб охопити усі боки людського життя). Ми тим більше потребуємо цього заохочення, продовжує вірш 26, що відчуваємо наближення Дня, коли Ісус повернеться (9:29) і Бог завершить нове творіння (12:26-28).

От чому треба тримати «непохитне визнання надії», нашої надії, спрямованої до остаточного здійснення Божого задуму, надії, яку ми «сповідуємо» як невід’ємну частину життя особи. Якщо виникають сумніви, не варто самим підшукувати мудровану відповідь, але слід повністю довіритися Тому, хто дав нам обіцянку, Богу, Якого ми навчилися визнавати завдяки Ісусу. На Нього можна покластися цілком – і тут, як нерідко в цьому посланні, ми бачимо відгомін Павлових думок (1Кор. 10:13; 1Сол. 5:24 і інше).

Свято влаштоване, запрошення розіслані, срібло начищене і гості вже на порозі. А ти – чи готовий прийняти запрошення і увійти разом з усіма?

Попередній запис

Євреїв 10:11-18 – Здійснена місія

Наступний запис

Євреїв 10:26-31 – Попередження відносно суду