Євреїв 5:11-14 – Готовність їсти тверду страву

«Про це нам би треба багато казати, та висловити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати. Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля. А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло.»

Сьогодні в газеті поміщена чарівна фотографія немовляти з королівського роду Непалу. Кілька років тому Непал спіткала біда: один з членів королівської династії перестріляв своїх родичів. Але от з’явилося на світ нове покоління, рід починає відновлюватися. Після страшного потрясіння і горя пробивається надія.

На фотографії – немовля шести місяців від народження, він уперше намагається їсти з ложечки. Наскільки я розумію, це якась релігійна церемонія. Знадобиться ще певний час, перш ніж від молока і маленьких порцій пюре дитина зможе перейти на повноцінну тверду їжу. Але перший крок зроблений, і усі навколо малюка розпливаються в щасливих посмішках.

Так чому ж у XXI столітті, як і в I, багато християн вважають за краще живитися молоком і гніваються при одному натяку на потребу їх організму в ґрунтовнішій їжі? Давно вже мене турбує це питання. У нашій країні, серед людей освічених, що спеціалізуються в складних галузях, що читають товсті газети і серйозні журнали, серед людей, які визнали б ганебним не орієнтуватися в новинах культури і світових подіях, багато хто не докладає анінайменших зусиль, щоб зрозуміти християнську віру. У результаті і всередині Церкви, і за її межами ми стикаємося з вражаючим неуцтвом, з невмінням відповісти на елементарні питання: хто такий Ісус, у що вірили перші християни, як слід християнинові уявляти собі Бога і світ, як зрозуміти християнське вчення в цілому, про що можна прочитати в Біблії і – яка роль кожного християнина окремо, що міняє в його житті і в його сприйнятті Благої звістки. У світі все ще залишається немало місць, де не вгамовано бажання знати все це і якнайкраще розібратися у вченні. Ні, не перевелися ще християни, які жадають твердої їжі. Але який жаль, що в багатьох церквах Західної Європи більшість людей задовольняються невеликими порціями підігрітого молока.

Отже я цілком розділяю те почуття, з яким написані ці слова послання. Автор добре знав свою аудиторію, він блискуче аналізував їх стан – духовний і розумовий – і сміливо говорив їм про це в обличчя. Пізніше в нього знайдуться деякі розради для них, проте починає він з ясного викриття – мабуть, на перших його слухачів ці слова обрушилися як холодний душ. Сподіватимемося, вони подіяли як холодний душ: розбудили сплячих.

Передусім автор звинувачує своїх слухачів у ліні, у небажанні засвоювати новий матеріал. Його становище зрозуміло всякому учителеві, який намагався пояснити своєму класу складну тему та ще під кінець стомливого шкільного дня, коли діти маються і мріють скоріше втекти. Автор послання знав, як важливо слухачам усе зрозуміти і засвоїти, але всюди натикався на затьмарені погляди і ледаче мимрення: «А простіше не можна?» Сьогодні в Церкві ми помічаємо ту ж тенденцію. Вибачне, якщо «немовлята у вірі» або втомлені, потребуючі передиху люди просять чогось простіше, але зовсім інша справа, коли християни із стажем, що виявили достатні здібності до навчання і зростання у вірі, починають говорити, вголос або натяками: «Ми занадто ледачі, залиш нас у спокої».

Не варто обманювати самих себе. Чим більше ми дізнаємося про християнський світ, про ту величезну мапу, на яку нанесені ми самі і наша церква, чим більше розбираємося в деталях і подробицях, тим більше зростаємо у своїй молитві, своєму житті, своїй євангельській праці. Відмовляючись від подібної праці з хибним упокорюванням, ніби, «мені цього не зрозуміти» (а насправді – неохота і спробувати), ми залишаємося духовними немовлятами. І от таким духовним немовлятам автор послання каже: їм пора вже самим ставати учителями, а вони все ще чекають настанов з боку. На його думку, за досить короткий термін християнська община і її члени повинні дорости до такого рівня, коли зможуть самі наставляти наймолодших у вірі. Їм вже давно слід було перейти на тверду їжу, а вони все ще просять молока.

Яку ж зрілість він має на увазі? Тут теж потрібно вслухатися, бо і ці його слова містять заклик і підбурювання аудиторії. До твердої їжі готові люди, наставлені в слові Божому до «правди» (в. 13), «мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (в. 14). Те слово, яке тут і в багатьох інших контекстах Нового Заповіту перекладається як «праведність», краще було б перекласти як «правда», інакше складається враження, ніби йдеться про якийсь спеціальний релігійний тип поведінки. Ні для євреїв, ні для ранніх християн такий підхід невластивий. І слово «правда» не цілком передає цей сенс, але, принаймні, воно вказує на одну з основних тем Благої звістки: Бог прагне привести світ до ладу, у першу чергу «вправити» людину. От що намагається сказати нам у цих віршах автор послання: люди повинні навчитися розуміти і застосовувати цілком і повністю усю Звістку Божого зцілення, відновлення в правах, рятівній справедливості. Він хоче, щоб його слухачі і читачі сприйняли повідомлення Писання і Благої звістки як єдине ціле, зуміли співвіднести її зі своїм життям, з життям общини і світу, усвідомили, як поєднуються один з одним різні сторони одкровення, як вони застосовуються до різних ситуацій, як перетворюють ці ситуації і все життя.

Особливо автор хоче бачити, як християни дорослішають, як люди і громади навчаються – єдино можливим способом – відрізняти добро від зла. Так вчиться або повинна вчитися дитина, і це необхідний процес дорослішання: поступово вона звикає відрізняти погане від доброго. Так і християни, кожен окремо і община в цілому, у будь-якому місці світу, будь-якій конфесії, повинна зростати до зрілості, засвоюючи межу між належною християнину поведінкою і неналежною. Зауважимо: автор не виховує своїх слухачів, про це навіть гадки немає – навпаки, він виділяє ознаки зрілості, він наполегливо нагадує їм про те, що такий стан – зрілість – досяжний і бажаний, і що дорослі люди потребують твердої їжі і споживають її, а не розбавлену рідину. От що слід зрозуміти і прийняти нам, а якщо ми ухиляємося від вимоги замислитися над своєю вірою, пора поставити собі питання, скільки ж ми хочемо перебувати в тривалому дитинстві духу.

Попередній запис

Євреїв 5:4-10 – Син стає священиком

Наступний запис

Євреїв 6:1-8 – Вороття немає