«Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности, що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина. Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести. Бо коли б на землі перебував, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом. Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний! А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.»
У дитинстві моїм синам подарували настільний футбол: зовсім, як справжній, тільки фігурки гравців були ростом всього в два дюйми. Клацнеш по такій фігурці пальцем, і вона ударить по м’ячу, та ще і постарається забити його у ворота супротивника. Весела гра, і в ній можна досягти непоганих результатів. І діти грали в неї особливо вправно – пальчики в них маленькі, моторні, вони клацали по фігурках футболістів так, щоб надати потрібний напрям м’ячу. Але варто одного разу сходити на футбольний матч, і ти зрозумієш, що в настільному футболі усе дуже далеко від реальності.
А тепер уявимо собі, що таку гру подарували сім’ї, що ніколи не бувала на футбольних матчах. Сім’ї, яка гадки не має про справжній футбол. Для них настільна версія була б реальністю – єдиною, яка існує у світі. Вони б не здогадувалися, що мають у розпорядженні лише копію справжньої гри, що їх настільна забава цікава і приваблива лише потому, що відтворює риси справжнього спорту і нагадує людям про «велику» гру.
І те, що я зараз сказав – теж «копія» того контрасту, який послання проводить, і буде надалі особливе на нього упирати, – контрасту між Єрусалимським Храмом і скинією, що передувала йому, де Ізраїльтяни зберігали свою святиню під час переходу через пустелю, і тим справжнім, істинним Храмом, який… на небесах. Так, нам важко от так відразу охопити усе, так що давайте зупинимося, і розбиратимемося помалу.
Біда в тому, що ледве ми співвідносимо щось у земному світі зі світом «небесним», ми припускаємо стосунки, за зразком розроблених грецьким філософом Платоном: усе в цьому світі простору, часу і матерії є копією, причому копією другорозрядною, відносно «ідеї» або «форми», що перебуває в ідеальному світі. Багатьом читачам спочатку здається, ніби і Послання до Євреїв закликає нас так само протиставляти небесну і земну реальність. Проте в Біблії, зокрема і тут, поняття «небесного» і «земного» суттєво відрізняються від платонівських. По-перше, ми вже знаємо, що Ісус перейшов у небесний світ, залишаючись при цьому цілком людиною – щось, для Платона неприпустиме. У Біблії «небеса» мають не лише «духовний» вимір, як щось «нематеріальне», але і просторовий: це Боже «місце», Боже Царство, яке за всіма параметрами перетинається з нашим світом, «землею». Більше того: в уявленнях древніх євреїв Єрусалимський Храм був тим місцем, де зустрічалися – буквально, фізично сходилися – земля і небо. Коли священик входив у Храм, особливо, коли раз на рік первосвященик проникав у Святеє святих, він потрапляв на небо.
От чому, назвавши скинію і Храм «образом й тінню небесного», автор послання вимушений зупинитися і пояснити свою думку. Скинія, яка супроводила Ізраїль у пустелі і залишалася осереддям культу, поки Соломон не звів Храм, була виготовлена згідно детальної інструкції, даної Мойсеєві самим Богом у Книзі Вихід (розділи 25-31). Тут у вірші 5 цитується Вих. 25:9,40, і щось подібне ми знаходимо у Вих. 26:30, 27:8 і Чис. 8:4, а саме: коли Мойсей піднявся на гору Сінай, Бог показав йому небесне святилище, Він дозволив йому заглянути по той бік завіси, що відділяє місце, де знаходимося ми, від місця перебування Бога, так що Мойсей бачив істинну реальність і постарався відтворити її земну копію. Далі в посланні ми побачимо, що небесний Храм складає частину небесного Єрусалиму, до якого вже належать усі послідовники Ісуса (12:22-24). Це велика таємниця, як і багато що в посланні, і усе це дуже нелегко осмислити. Знадобиться неабияка старанність, щоб стежити за думкою і зрозуміти уявлення перших християн, відбиті тут.
Автор підсумовує протиставлення Ісуса, як істинного первосвященика, і усіх священиків, що служили до Нього. Контраст, як у раму, поміщений між іншими двома протиставленнями: протиставлення земної і небесної скинії, або Храму, і протиставлення старого Заповіту, союзу між Богом і Ізраїлем, встановленого на горі Сінай, і нового Заповіту, здавна обіцяного і тепер здійснюваного через Ісуса. Ця думка сформульована у вірші 6, який готує міркування про Заповіт у наступному розділі, починаючи з вірша 7.
Поки що читачеві пояснили необхідність розрізняти копію і реальність. Немов маленькі діти, що вперше побачили справжній футбол і усвідомили, що їх настільна гра була лише мініатюрною його заміною, християни також вчаться любити і цінувати сьогодення, не чіпляючись за копію. Ця зміна перспективи дається нелегко, особливо юдеохристиянам, які все життя молилися в Єрусалимському Храмі, у ньому бачили осереддя культу, мету паломництва, дім Божий, а священиків сприймали як представників Божих даних для них на всі часи. Проблема була не лише богословською, але і політичною: євреї I століття в Єрусалимі і його околицях жили під тяжким гнітом римлян. Незабаром ці тертя переростуть у відкриту війну, яка завершиться в 70 р. знищенням Храму і міста. Людина, яка стверджує, ніби Храм – лише копія реальності, а увійти до істинного Храму і наблизитися до Бога можна через посередництво Ісуса, здавалася зрадником. А коли країна, її історія і культура перебувають на краю загибелі, підозра в зраді загрожує загибеллю підозрюваному…
У розділі 10 ми побачимо, як відбувалася справа: одним з приводів для написання цього послання стала саме загроза, якій піддавалися юдеохристияни. Їм треба було терміново зрозуміти, і як можна чіткіше, що Ісус, за Ким вони йдуть, є істинний первосвященик, Який увійшов до істинного Храму клопотати про них. Старий Храм був хороший, ніхто не сперечається, проте новий, істинний – краще. Колишні священики чесно робили свою справу, але новий Священик – досконалий. Старий Заповіт праведний, новий – краще, він узаконений (в. 6) на кращих обітницях. Озираючись на перші роки християнства, намагаючись встати на місце наших попередників по християнській вірі і відчути те, що вони відчували, ми повинні запитати себе, чи так велика наша відданість Ісусу, чи так високо ми цінуємо те, ким Він є і що Він зробив, чи відводимо ми Йому головне місце у своєму житті, як закликав до того автор послання. Якщо Він «кращий» за Храм і священства, наскільки ж Він «кращий» за всі інші речі, які так часто відволікають нас від безроздільної відданості Йому.