«Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене більше цих? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси ягнята Мої! І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої! Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш… А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога прославить. Сказавши таке, Він говорить йому: Іди за Мною!»
Він сам запропонував допомогти з прибиранням після обіду, йому дуже хотілося. Ми вручили йому рушник, і він почав витирати тарілки і чашки. Але події минулого дня все ще розбурхували його, і зосередитися на своєму занятті йому ніяк не вдавалося. Ми попросили його сісти до столу і відпочити, заспокоїтися, але ні, йому неодмінно хотілося брати участь у прибиранні.
І це сталося. Він схопив новеньку кришталеву карафку, яку нам щойно подарували, почав витирати її, і в той же час продовжував говорити, обернувся до групки гостей, що стояла поряд, і в той же момент хтось з них обернувся назустріч ньому. Протиральник чаш не помітив зустрічного руху… і було вже надто пізно.
Він був у відчаї, сильно засмутилися і ми, хоча намагалися не показати свого засмучення. Він ретельно підмів підлогу, щоб ніхто не наткнувся на осколки. Він обіцяв купити нам нову карафку. Незабаром він покинув наш будинок, все ще розсипаючись у вибаченнях.
Ми гадали, намагаючись зрозуміти, в якій формі має відбуватися прощення. Ми гнівалися на нього, але розуміли, що все пішло від його зайвого завзяття, а не від поганого наміру. Ми гарненько продумали ситуацію і через пару тижнів знову запросили його до вечері. І цього разу після вечері ми самі попросили його допомогти з прибиранням посуду. Ми знову вручили йому рушник. Він з подивом втупився на нас, ми відповіли йому посмішкою. Він почав допомагати нам, і усе відбулося якнайкраще.
Діалог Ісуса і Петра – одна з найпотужніших сцен у Біблії, а можливо, і в усій світовій літературі. І найчудовіше: на знак прощення Ісус дає Петру нову роботу. Коли Петро сповідує свою любов до Ісуса, той не відповідає йому: «Ну, раз так, все гаразд». Ні, Він каже: «Раз так – годуй Моїх ягнят. Паси Моїх овець. Годуй Моїх овець».
Три питання – як три зречення Петра. Три – число повноти, три – число пам’яті. Запах багаття личить до цієї сцени. Обидва повертаються в ту ніч, ніч випробування для Петра і для Ісуса. Але завдяки стражданням Ісуса страждання Петра можуть бути зцілені. Ісус – пасхальний агнець, що узяв на Себе гріхи світу, і гріх Петра, і ваш гріх, і мій.
Як саме буде усунений гріх, залежить від конкретної людини, від конкретного випадку. Не потрібно уявляти собі це так, немов Бог оприлюднить якийсь декрет і зітре з дошки наш борговий запис. З юридичного погляду це було б нормально (частково юридичний підхід може згодитися, Іван іноді переходить на юридичну термінологію, як і Павло, але слід пам’ятати, що лише «законним» поглядом справа не вичерпується). Виходить, що офіційно проти нас немає жодної «справи». Та все ж багато що застряє в нашій пам’яті і уяві: старі невдачі, старі хвороби, провали і рани. Коли в комп’ютера на хард-диску накопичуються віруси і пошкоджені програми, його слід полікувати, щоб він працював ефективно. Так і з нами.
Ісус відразу намацує больові точки. Напевно, через те багато людей опираються Його наближенню, немов пацієнти, що відкладають візит до зубного лікаря, поки зуб зовсім не розвалиться. Він відводить Симона Петра убік, улюблений учень, як буде сказано у вірші 20, йде за ними услід. Ісус і Петро неквапливо прогулюються берегом. Ісус тричі задає Петру головне питання: «Чи ти любиш Мене?»
Лексика в цих питаннях дещо змінюється. У перших двох питаннях Ісус грецькою використовує інше дієслово «любити», ніж Петро у своїх відповідях і сам Ісус у третьому питанні, проте це, ймовірно, не так вже важливо, адже сам Іван відмічає, що тричі було поставлене одне і те ж питання (в. 17). Головне – питання було поставлене і на нього відповіли, більше того, за кожною відповіддю йде не поблажливе «ну так все гаразд», підбадьорююче поплескування по спині, а наказ. Новий виклик. Нове доручення. Пора Петру засвоїти свої пастирські обов’язки. Пора годувати овець і ягнят, наглядати за ними.
Це не просто нове доручення. Ісус повертає Петру Свою довіру, наказує йому повернутися до плідної праці, направити свою вірну любов, яка іноді помиляється, до Ісуса на благі справи. Але цього мало: Ісус розділяє з Петром Свою власну працю, Своє служіння.
Адже це Ісус – пастир добрий (розділ 10). Ісус пасе і годує Своїх овець і ягнят, відводить їх на пасовиська і приводить додому, уберігає від хижаків. Він знає їх, і вони знають Його. Він віддав за них Своє життя. Але в 20:21 учні почули: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю». Від цього доручення відхилитися неможливо. І от його сенс: Петро розділить з Ісусом обов’язки пастиря.
У цих віршах прихована уся таємниця християнського служіння: вашого і мого, світського і священицького, на повну ставку і позаштатну. Таємниця кожного з нас: що означає бути скромним парафіянином, що молиться на останній лаві в храмі, що означає бути публічним проповідником, який виступає перед величезним зібранням. На цьому заснована будь-яка справа, яку ми намагаємося здійснити як послідовники і слуги Ісуса. У кожному з нас живе любов до Ісуса, і скільки б разів ми не підводили Його (одним небесам відомо, як часто!), Він шукає в нас цю любов, дає нам шанс виразити її, зцілити колишні рани і поразки, дати нам нове доручення.
Доручення дається нам не для того, щоб ми «заслужили» прощення. Прощення нічим не заслужиш. Тут діє тільки благодать, а те, що ми робимо для Ісуса, ми робимо від полегшення, у радісній свідомості, що ми вже прощені. Саме доручення якраз і служить знаком прощення. Нелегко нам буде виконати це доручення, як нелегко було самому Ісусу. Ми підемо за Ним у страждання, можливо, і на смерть. За минулий тиждень, поки я написав цей розділ, з’явилися нові повідомлення про християн, убитих у різних куточках світу тільки за те, що вони поклонялися Ісусу. «Інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш». Петро виконає свої пастирські обов’язки до кінця і віддасть своє життя за овець.
І всі ці доручення включені в один короткий заклик до учнів: «Ідіть за мною!» Ісус пройшов Свій важкий шлях до хреста і довів, що сама смерть знищена життям і радістю нового творіння. Тепер Він має право просити чого завгодно від тих, кого Він врятував, і вони з радістю зроблять це для нього.
І подальший шлях Петра – зростання в дусі Ісуса. Він все ще іноді припускатиметься помилок, як виявиться з Діянь, але він стане справжнім пастирем. Він любив Ісуса і пас Його овець. Більшого не можна запитувати з жодної людини. І меншого Ісус не запитає з жодного з нас.