Завдяки тим, хто постраждав, цей світ просунувся вперед. Лев Толстой
В своїй книзі Творчі Страждання шведський лікар і консультант Поль Тоурн’єр пригадує своє здивування від статті з назвою «Сироти керують світом». У статті, яка з’явилась у досить поважному медичному журналі, досліджувалось життя 300 світових лідерів, які справили великий вплив на світову історію. Після виявлення деяких спільних рис, автор прийшов до висновку, що всі ці лідери виростали сиротами – чи то справжніми сиротами, втративши батьків через смерть чи розлучення, чи то емоційними сиротами, що було результатом жорстокого позбавлення певних речей у дитинстві. До цього списку були включені такі імена, як Олександр Великий, Юлій Цезар, Робесп’єр, Джордж Вашингтон, Наполеон, Королева Вікторія, Гольда Меєр, Гітлер, Ленін, Сталін і Кастро.
«А ми тут, – пише Тоурн’єр, – читаємо лекції про те, як важливо для розвитку дитини мати батька і матір, які гармонійно виконують свої відповідні ролі щодо дитини. І раптом ми виявляємо, що саме цього не мали ті люди, які були найбільш впливовими у світовій історії!»[1]
Тоурн’єр сам був сиротою, і почав роздумувати над феноменом сирітства незабаром після смерті своєї дружини, коли знову, вже в зрілому віці, відчув себе сиротою. Раніше він судив про кожну значну подію в житті, про успіх чи трагедію, як про щось хороше чи погане. Але тепер він почав розуміти, що обставини, сприятливі чи несприятливі, по суті є морально нейтральними. Вони просто є тим, чим є; що дійсно важливо, то це те, як ми на них реагуємо. Добро і зло, у своєму моральному значенні, ховаються не в самих речах, а завжди в самій людині.
Цей погляд змінив підхід Тоурн’єра до медицини і привів до теорії цілісності людини. «Дуже рідко ми керуємо подіями, каже він, – але (разом з тими, хто нам допомагає) ми несемо відповідальність за свою реакцію… страждання ніколи не бувають корисними самі по собі, тому з ними потрібно боротися. Враховується те, як людина поводить себе, дивлячись у вічі страждань. Це справжній тест особистості: Яким є наше особисте ставлення до життя, його змін і можливостей? Є собі людина, хвора чи в полоні якоїсь трагедії, яка покладається на мене: Як вона сприйме цей гіркий удар, який вона отримала? Якою буде її особиста реакція? Позитивна, активна, творча реакція, яка ще більше розвине її особистість, чи негативна, яка зупинить її розвиток?… Відповідна допомога надана у відповідний момент може визначити подальший хід її життя»[2].
У своїй медичній практиці Тоурн’єр щодня бачив зранених людей, і був близьким до того, аби визнати, що страждання можуть штовхати людину скоріше до розпачу, а не до особистого росту. Саме тому він відійшов від традиційних методів діагностики та лікування і почав звертатися ще й до емоційних та духовних потреб своїх пацієнтів. Він відчував обов’язок допомогти їм скеровувати їхні страждання, як трансформуючий чинник.
Тоурн’єр використав аналогію з пристроєм для лущення горіхів. Непередбачувані нещастя тиснуть з такою силою, яка здатна роздавити зовнішню оболонку особистої безпеки. Дія, спрямована на злам волі, звичайно спричиняє біль, але не обов’язково повинна бути руйнівною. Навпаки, у правильному середовищі таке безладдя може привести до творчого росту: коли старі шаблони і зразки поведінки вже більше не спрацьовують, пацієнт, беззахисний і вразливий, мусить шукати нових.
Роль лікаря, медсестри, соціального працівника, служителя чи люблячого друга проста: не дати щипцям для горіхів, чи обставинам, зруйнувати, і допомогти тому, хто терпить страждання, побачити, що навіть найгірші труднощі відкривають можливість для росту і розвитку.
[1] Поль Тоурн’єр. Творчі Страждання. Сан-Франциско: Харпер & Роу, 1982. С. 2.
[2] Там же. С. 29, 37.