Іскаріот – див. “Юда Іскаріотський”.
Іссахар (заплата, винагорода):
- Син Якова від Лії (1 Мойс. 30:17,18). Під час синайського перепису іссахарівців, здібних до військової служби, було 54 400 осіб (4 Мойс. 1:28,29).
- Овед-Едомів син, левит, придверний (1 Хронік 26:5).
Ісуй, Йосій (піднесений, захоплений): син Еліезера, один із предків у родоводі Ісуса Христа (Лк. 3:29).
Ісус – це грецька форма від гебрейського імени “Єгошуя” або “Йошуя”, що означає “Єгова спасає”, “Єгова є спасіння”, “Єгова – Спаситель”. Див. – “Ісус Христос”.
1. Ісус Навин, син Навина (4 Мойс. 14:6; 1 Хронік 7:27), з Єфремового племени (1 Хронік 7:27); первісно називався Осія, але Мойсей перейменував його на Ісуса, маючи на увазі його завдання в боротьбі з ворогами (4 Мойс. 13:8:16-17); Мойсеїв помічник (2 Мойс. 24:13).
Ісус Навин мав майже 40 років, коли Ізраїль тріюмфально виходив із Єгипту. Перший раз ми читаємо про нього у Святому Письмі в зв’язку з підготовою Ізраїля до збройного зудару з амаликетянами в Рефідімі. Мойсей настановив його полководцем ізраїльського народнього ополчення (2 Мойс. 17:9-16).
У поході через пустелю Ісус Навин був головнокомандуючим ізраїльських збройних сил. Він був одним із 12 вивідувачів, висланих Мойсеєм розвідати Ханаан. Повернувшись із подорожі, тільки Ісус Навин і Калев правдиво звітували перед народом із своїх спостережень і розвідин (4 Мойс. 13:17- 18; 14:6-9).
Супроводив Мойсея на гору Синай і звідти до табору (2 Мойс. 24:12-18; 31:18; 32:17-18).
Бог обрав Ісуса Навина бути наступником Мойсея. Мойсей передав провід Ісусові Навинові й урочисто поблагословив свого наступника за Господнім словом. Він поставив Ісуса Навина перед священиком Елеазаром і всією громадою, поклав на нього свої руки й таким чином забезпечив тяглість проводу (4 Мойс. 27:19-23; 5 Мойс. 31).
Ісус Навин перейняв провід над народом у Ситтимі, вислав до Єрихону вивідувачів, перейшов Йордан, значно посилив табір у Ґілґалі, звелів обрізати нарід і відсвяткувати Пасху. Там їх відвідав Вождь Господнього війська.
Чудо здобуття Єрихону в наслідок того, що міські мури самі впали, дуже схвилювало мешканців Ханаану. У запеклих боях під Бет-Хороном амореяни зазнали поразки й південний Ханаан став відкритим для дальшого походу Ізраїля. Здобувши половину палестинської території, Ісус Навин вернувся до табору в Ґілґал. У дальших боях Ісус Навин побив решту ханаанеян під проводом хацорського царя Явіна. Упродовж 6 років він побив 6 народів-племен, що їх очолювали дрібні ватажки в числі 31.
З черги, в похилому вже віці, Ісус Навин приступив до розподілу завойованої території поміж ізраїльськими племенами. Ісусові Навинові за його бажанням дали в наділ місто Тімнай-Серах на Єфремовій горі, де він жив, помер і був похований (Ісуса Навина 19:50; 24:29,30).
Усе його життя було відбиткою висловленого ним провідного життєвого гасла: “Я та дім мій будемо служити Господеві” (Ісуса Навина 24:15). Після прощального тріюмфального слова до народу й віднови заповіту Ізраїля з Богом, він скінчив свою земну мандрівку, проживши 110 років, і був похований на своїй спадковій дільниці-уділі в Тімнат-Серахові на Єфремових горах (Ісуса Навина 24:29-30).
Про Ісуса Навина, як символа Великого Вождя та Провідника спасіння, Господа Ісуса Христа, Який уведе Своїх до дійсного відпочинку та блаженного спокою, іде мова в Посланні до Євреїв 2:10; 4:8-16 (2 Мойс. 17:9; 24:13; 4 Мойс. 13:8,16,17; 14:30; 26:65; 27:18-23; 32:12; 34:17; 5 Мойс. 1:38; 3:28; Ісуса Навина 1:1,10; 2:1; 1 Царів 16:34; Неем. 8:17).
- Син Єгоцадаків (Єгосадаків, Йоцадаків), батько Йоякима. Правдоподібно, народився у Вавилоні, бо його батько Єгоцадак був взятий у полон ще молодим (1 Хронік 5:41). Ісус, Єгоцадаків син, вернувся разом із народом із вавилонського полону. Був першим первосвящеником у Єрусалимі після повороту з вавилонського переселення. Поруч із князем Зоровавелем, первосвященик Ісус старався відновити місто Єрусалим, храм і Богослуження в ньому (Езри 3:2; 4:3; 5:2; Неем. 8:17; 12:26; Огія 1:1; 2:4). Він був символом Ісуса Христа за своїм служінням і пророцькими об’явленнями (Захарія 6:9-15).
- Мешканець Бет-Шемешу, на полі якого був великий камінь. Біля того каменя зупинилися корови, що тягнули воза з Божим ковчегом на ньому в супроводі жертов-цілопалень филистимлян від Екрону до Бет-Шемешу (1 Самуїл. 6:14,18).
- Зверхник-губернатор Єрусалиму за днів царя Йосії. Зверхник Ісус найменував своїм ім’ям браму при вході до міста (2 Царів 23:8).
- Великий священик, син Єгосадака (Езри 2:2; Огія 1:14; Захарія 3:1).
- Назва дому священиків Єдаїних синів (Езри 2:36).
- Левитська родина, яка доглядала над робітниками при відбудові єрусалимського храму (Езри 3:9).
- Ісус, званий теж Юст, походив з євреїв, співробітник апостола Павла, був із ним у Римі (Колосян 4:11).
- Виступає в родоводі Ісуса Христа, як Його предок (Лк. 3:29).
- Родини й нащадки Ісусові, які вернулися з Вавилону на батьківщину (Езри 2:6).
Ітамар (країна пальм): Ааронів син (2 Мойс. 6:23). По смерті його старших рідних братів: Надава й Авігу, Ітамар і його брат Елеазар були помазані на священиків скинії (2 Мойс. 28:1,40,43; 4 Мойс. 3:2-4; 1 Хронік 24:2-6). Первосвященики переважно походили з лінії нащадків Ітамара через Ілія (2 Мойс. 38:21; 4 Мойс. 4:21-33).
Ітіїл (Бог зі мною):
- Син Ісаї, батько Маасеї, веніяминівець (Неем. 11:7).
- Слово-лекція Агура спеціяльно для Укала та Ітіїла (Приповістей 30:1).
Іттай (з Господом):
- Ґатянин, цебто з Ґату, за національністю филистимлянин, приєднався до армії Давида. Іттай виступає в Біблії тільки під час бунту Авесалома. Давид спонукував Іттая вернутися до свого народу, однак він непохитно заявив, що готовий із Давидом іти на смерть, як його вірний друг. Отже, Давид дозволив йому та його людям приєднатися до його армії. Згодом, коли Давид у Маханаїмі перечислював і формував армію до бою, то Іттай знову з’явився на екран, як командувач третини Давидової армії (2 Самуїл. 18:2,5,12).
- Ріваїв син, міґґїв’анятин, веніяминівець, один із 30 Давидових лицарів (2 Самуїл. 23:29).
Іхавод (неслава, безчестя, відійшла або зникла слава): Син Пінхаса, внук Ілія. Пінхасова жінка, яка була вагітна, довідавшись про смерть свого мужа й тестя та про забрання Божого ковчега-кивота филистимлянами, дуже схвилювалася несподіваною сумною вісткою, передчасно породила сина й назвала його “Іхавод”, цебто відійшла Божа слава від Ізраїля, бо филистимляни заволоділи та взяли ковчега, – а сама після тяжких породільних болів померла. (1 Самуїл. 4:19-22).
Ішбі (мешканець у Нові, житель високої гори): Нащадок Рафи, филистимський велетень, мав намір вбити Давида, але Авішай забив його (2 Самуїл. 21:16).
Іш-Бошет, Ешбал (муж ганьби, чоловік сорому): Саулів син; по смерті Саула та старших братів став царем над Ізралем у віці 40 років; номінально царював 2 роки в Маханаїмі, бо війну й пересправи з Давидом фактично провадив Авнер, начальник ізраїльської армії (2 Самуїл. 2:8-10; 3:6-15). Згодом Авнер перейшов на Давидів бік, хоч, правда, Давидів полководець Йоав самовільно вбив його. Коли Іш-Бошет довідався про смерть Авнера, дуже схвилювався, збентежився й розгубився, не знаючи, що далі робити. Іш-Бошет став жертвою пімсти за злочини його батька Саула. Два керівники його відділів: Баала й Рехав вбили Іш-Бошета в його власному ліжку в спальні. Давид їх за це покарав. (2 Самуїл. 3:1-39; 4:1-12).
Із смертю Іш-Бошета закінчилося царювання Саулової династії й увесь Ізраїль приєднався до Давида (2 Самуїл. 3:17-21; 5:1-3). Іш-Бошет називається ще Ешбалом у 1 Хронік 8:33; 9:39.
Іш-Бошет – див. “Ешбаал”.
Ішгод (муж слави): Син Молехети, з Манасіїного племени (1 Хронік 7:18).