Ісус та рибалки або: Покликання до священства

І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна.

А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода. А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати.

А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина! Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей! І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним” (Лк. 5:1-11).

Людей завжди вражало це Євангеліє. Декому воно стало закликом, щоб покинути все і стати “рибалкою людей”. У помешканнях деяких священиків можна побачити старанно виділені в рамку слова зі Святого Письма, де наводиться цілий родовід духовних попередників, які по черзі клали свої руки на наступників при висвяченні. Для наших священиків ця “послідовність” продовжується безперервно аж до XIV століття. Перелік тих, котрі, як і тоді, відчули себе покликаними покинути “сіті”, не переривається.

Я не буду пояснювати, ким є священик. Служіння “рибалки людей” серед духовних професій тобі найбільш знайоме. У період до та після II Ватиканського собору (1962-1965) багато людей застановлялися над тим, як найкраще охарактеризувати та описати священство. Провідник громади, той, що уділяє Тайни, учитель релігії, душпастир, помічник у найскрутнішій ситуації, організатор – так, він є усім цим, однак ці функції не достатні, щоб окреслити “образ священика”. Собор мужньо називає його “репрезентантом Христа”. Коли він збирає вірних біля престолу, голосить Євангеліє, уділяє Святі Тайни та віддається різноманітним турботам і болям людей, він діє “in persona Christi” – це значить, що його діяльність рівнозначна діянню самого Христа. Священик до певної міри є живим знаменом, який нагадує нам, що сам Ісус Христос є тут присутній. Це його основна функція. Тому священик повинен жити в приятельстві з Господом і дозволити зробити зі себе “в’язня Христового”, ув’язненого приятеля. Він мусить іти слідом за Ним, як пішли рибалки від Генезаретського озера, не лише на початку покликання, а завжди, кожного дня, знову і знову продовжувати йти. Він повинен бути напоготові, коли Учитель його потребуватиме, вчитися слухати, що Господь від нього в конкретній хвилині бажає. Він мусить навчитися бачити, де Господь сам діє серед громади вірних, і поспішати туди, щоб Йому допомагати: словом, таїнствами, своїм людським теплом та увагою, братерською любов’ю. Оскільки Божий задум і діяння непередбачені, тому непередбаченим є і “образ священика”. Мабуть немає більш різнобарвного та сповненого несподіванок будня як нормальний звичайний день священика, що передбачає відкритість його серця для Христа, свого Учителя. Кожен телефонний дзвінок, кожна випадкова зустріч на вулиці чи будь-де може стати вирішальною хвилиною, коли учитель потребуватиме допомоги від свого учня. Вміти співпрацювати з Христом у найважливішій справі світу – спасінні душ – це і є покликанням священика, радістю і щастям його життя і, звичайно, також його легким “тягарем”: священик бачить нужду, насамперед душевну. Він переживає за провини, упадки, запустіння, розсварені сім’ї і згіршені озлоблені серця, а також за свою власну неміч і безсилля, за власні провини. Нехай колись священик, можливо старший віком, який має багатий досвід та не “додає яскравих тонів”, але водночас і не “зачорнює все”, розповість тобі про свої будні. Так найкраще уявиш собі образ священика, і що воно означає бути ним.

“Я бачив Господа” або: Покликання до пасторальної праці

До “рибалок людей” належали і чоловіки, і жінки, основним чи другорядним завданням яких була співпраця зі священиками в пасторальній ділянці та голошенні Євангелії. В Африці їх називають катехистами, у Західній Європі помічниками в пасторальній праці. У наших парафіях, наприклад, зустрічаємо здебільшого поважних катехиток та катехитів. Свій біблійний образ вони знаходять у чоловіках та жінках, які підтримують апостолів у голошенні Євангелії та розбудові спільнот.

У німецькомовному просторі виникла в 20-их роках професія помічника в душпастирській праці. Сьогодні ці жінки належать, само собою зрозуміло, до образу наших спільнот. Протягом трьох років, здобувши освіту, вони беруть участь у пасторальній праці при парафіях. Ось що пишуть єпископи про професію та служіння помічника в душпастирській праці: “Завданням помічника в ділянці душпастирської праці є, згідно притаманних жінці здібностей, з усією відповідальністю співпрацювати в пасторальній ділянці для потреб Церкви. Збираючи та розбудовуючи спільноту, від неї очікують ініціятиви та особистої відповідальности. При цьому їй випадають такі завдання: пасторальна праця з дітьми, молоддю і дорослими, катехизація, допомога при приготування Святої Літургії, харитативна праця, відвідини на дому, задіяність у парафіяльних заходах.

Помічник у пасторальній праці не відкидатиме завдань, необхідних на парафії, але також і не віддаватиметься їй цілковито. В особливих окремих випадках передбачено з дозволу єпископа помічники в пасторальній праці можуть також і причащати”.

Назва “помічника в пасторальній праці” звучить трохи незвично для нас, як “допоміжний персонал”, з негативним відтінком, немовби служіння цих жінок менш вартісне та не має самостійного значення. Та це не так. Як усі співпрацівники в спільноті, так і помічник у пасторальній праці виконує свою службу в співпраці з парохом та під його керівництвом. Однак особливе покликання цієї жінки не може відійти на другий план. Вона є помічником у першу чергу не священика чи спільноти, а самого Господа. Йому одному служить вона, піклуючись про людей. Як священик покликаний і післаний Господом до свого уряду, так і вона до свого. Церква виразно вказує на це чітким урочистим післанництвом, яке отримує від єпископа помічник у пасторальній праці. Голошення віри жінкою має свою неповторну цінність у Церкві. Помічник у пасторальній праці може впізнати себе до певної міри в постаті Марії Магдалини, якій Христос після Свого воскресіння наказав: “Йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого…” (Ів. 20:17).

Відома францисканка, сестра Зиґмунда Мей, на одній зі своїх картин зобразила, як Марія, сповнена радістю від зустрічі із Воскреслим Господом, виконуючи доручення, поспішає до Його учнів, які перелякано сидять за зачиненими дверима. Вона, жінка, першою несе вістку про Воскресіння стовпам майбутньої Церкви: “Бачила я Господа” (Ів. 20:18).

Діяльності помічника в пасторальній праці передує покликання, особиста зворушеність та дорогоцінність віри в Живого Христа.

Спершу гадали, що помічниками в пасторальній праці можуть бути тільки неодружені жінки. Та в попередні роки виявилося, що жінки цієї професії і після заміжжя ревно і з відданістю далі працюють, виконуючи свої доручення в пасторальній ділянці на парафії.

Коли молода дівчина відкриє серце на покликання від Бога, вона мусить водночас запитати себе, в якому стані Бог хоче її бачити, і прийнявши рішення, яке ще слід перевірити, розпочати навчання. Отримувати радість від цього служіння неможливо, коли потрапити в залежність від невирішеного запитання щодо подружнього чи неподружнього стану.

Попередній запис

ПРИЙНЯТТЯ ЦЕРКВОЮ

Наступний запис

Оголошення Бога або: Покликання до монашого життя в убожестві, чистоті та послусі