Хоч упродовж минулих віків поважне число філософія і теологів намагалися визначити Бога, однак і досі ніхто не спромігся подати вичерпної, повної та всебічної Його дефініції з відомих для нас причин Божої транцендентности. Все ж таки це не означає, що біблійне визначення Бога також неможливе. Навпаки, Святе Письмо містить у собі найістотніші ознаки Бога, розкриває нам Його істоту й подає логічні й задовільні відомості про Його властивості, атрибути й діяльність.
Це правда, що наші органи чуття не можуть повністю й абсолютно збагнути Самого Бога, есхатологічних правд та майбутнього, потойбічного, вічного життя. Цю неспроможність і природоневідповідність людського розуму повністю охопити трансцендентність Бога та Його діл апостол Павло ствердив такими словами: “Чого око не бачило, і ухо не чуло, і що на серце людині не впало, – те Бог приготував був тим, хто любить Його!” (1 Кор. 2:9). Тому вже з глибокої давнини Божі мужі уподібнювали Бога до людини, приписували Йому фізичні та психічні ознаки, властиві людям, і на основі аналогії, схожости або порівняння пояснювали Божу природу, Його діяльність, властивості й атрибути. Представлення Бога в образі людини, в уособленні різних функцій і явищ та в переносному вживанні різних слів і виразів прийнято в теології називати антропоморфічним поглядом людей на Бога.
Отже, Святе Письмо приписує Богові очі, руки, пальці, рамена, ноги, стопи, обличчя, уста, ніздра, губи, язик, подих, голос тощо (Амоса 9:2,4; 5 Мойс. 9:10; Єремії 9:12; 27:5; Наума 1:3; 2 Мойс. 33:23; Пс. 17:16,17; Ісаї 30:27). Далі ми читаємо в Біблії, що Господь розмовляє, кличе, сміється, ходить, спить, пробуджується й т. д. (3 Мойс. 1:1; Амоса 1:2; 1 Мойс. 6:12; Пс. 2:4; 43:24). Святе Письмо навіть зважає за властиві Богові психологічні вияви людини. Воно говорить про Божий гнів (2 Самуїл. 24:1), Божу ревність (2 Мойс. 20:5), Божу ненависть (5 Мойс. 12:31) тощо,
З другого боку, Господь Ісус Христос навчає, що Бог – це Дух (Івана 4:24); і Святе Письмо виразно стверджує, що Бог, як Духовна Істота (Духовне Єство), не є людиною (Осії 11:9), не має очей, як людина (Йова 10:4), не палає гнівом і не роздратовується (Осії 11:9), ніколи не кається й не жалкує (1 Самуїл. 15:29; 4 Мойс. 23:19), не дрімає й не спить (Псальма 120:4), ніколи не змучується, не слабне, не втомлюється й не виснажується (Ісаї 40:28).
Натурально, антропоморфний спосіб мовлення про Бога доконечний і зумовлюється передусім неспроможністю й неприродовідповідністю людського розуму та п’ятьох органів чуття (зору, слуху, дотику, нюху та смаку) в інший спосіб пізнати Бога та, подруге, бідністю гебрейського лексикону на абстрактні слова, вирази й поняття. Гебрейська мова конкретна. Євреї вже в глибоку давнину залюбки вживали притаманні їм вислови: “Боже рам’я” замість “Божа сила” чи “потуга”; “Боже обличчя звернене до когось” або “відвернене від когось” замість “Божої симпатії” чи “антипатії” до певної особи; “піднесене обличчя” або “похилене” замість “прощення” чи “непрощення”.
Біблійне розуміння й визначення Бога містить у собі сутність Бога та Його атрибути. Ми тепер загально розглянемо їх.