У нашому домі завжди було багато гостей. У ті бурхливі часи часто влаштовували свята, церковні і політичні збори. Майже всі керівники національного і церковного руху підтримували дружні стосунки з моїми батьками й охоче користувалися їхньою гостинністю. Залізниці тоді ще не було, тому всі мандрували кінними екіпажами та візками. Оскільки Стара-Туре лежала на шляху в Санкт-Мартін, один із центрів словацького руху, багато хто, їдучи до Санкт-Мартіна, зупинявся в домі пастора, аби заночувати чи просто перекусити. Готелів тоді майже не було, та й мало хто міг собі дозволити розкіш зупинятись у них.
У батьковому кабінеті часто точилися бесіди й відбувались наради. Особисто він рідко бував присутній на зборах і народних святах через своє слабке здоров’я і численні обов’язки. Наскільки я пам’ятаю, він не полюбляв ані суперечок, ані розваг.
На церковних зібраннях нерідко заходила мова про збереження відокремленості словацької лютеранської церкви від угорської. Угорська держава прагнула об’єднати ці дві церкви, аби було легше підкорити словаків. Боротьба ідеалістів виявилася, у решті решт, не марною. Об’єднання, якого домагалась Угорська держава, не відбулося.
Одного разу в нас ночувала група студентів, і їхні чудові пісні було чути в усьому домі. Такі пісні були тоді великою втіхою для словацького народу. Якими високими були ідеали, що поєднували цих людей!
Однак часи ставали дедалі напруженішими. Уряд одне по одному відбирав у словаків права та свободи, які вони так важко здобували. За короткий час словаки позбулися своїх шкіл, гімназій та багато чого іншого. Студентів висилали з країни, і вони, у сувору зиму, йшли, обморожені, через Стара-Туре. Безробітні професори, переслідувані редактори, поети ти письменники нерідко знаходили в нашому домі притулок і підтримку. Попри всі скрути та негаразди, вони відстоювали свої ідеали, і це викликало повагу. З іншого боку, їх було шкода, бо вони не знали, що таке жива віра в Спасителя. На той час в Угорщині панували, з одного боку, Рим та раціоналізм, з іншого – православ’я та конфесіоналізм. Гноблення посилювало віру в милосердя Небесного Отця, про Якого сказано: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого» (Івана 3:16). Однак прийняття Святого Духа та віри в уособлення любові Божої в Ісусі Христі, у силу крові Агнця, яка очищує та рятує, – у багатьох цього не було. Так, ці люди відстоювали свої ідеали, але без внутрішнього життя, без світла та надії.