«Що, на твою думку, мені слід робити?» Як часто вам ставили це питання друзі за чашкою кави?
«Так що ж мені слід робити, на твою думку?» Ось тут ви, друже, і попалися.
Можливо, ви не професійний душеопікун. Можливо, ви ніколи не відвідували вечірні заняття з душеопікунства чи психології. Можливо, ви навіть не припускали, що могли б значно допомогти комусь іншому. Проте, тільки-но ви говорите: «Гаразд, ось що я думаю…», ви вже даєте пораду. Бог дав вам можливість комусь допомогти. Ви стали каналом, через який буде звершуватися Боже керівництво, і Він зможе використати вас так, як ви й не мріяли.
Природно, ми шукаємо поради чи настанови в тих, хто знає нас і найближчий до нас. Зрештою, ми почуваємося зручно з тими, хто є нам рівнею і з ким ми легко вступаємо у взаємовідносини. Розмова з ними про інтимні та особисті потреби не бентежить нас, особливо, якщо є відносна впевненість, що вони вже зрозуміли нашу ситуацію. З друзями нам не загрожує ганьба, якої ми боїмося кожного разу, коли призначаємо зустріч з психотерапевтом.
Я переконаний, що необов’язково бути психологом чи професійним психоаналітиком з клінічним досвідом, щоб допомагати людям. Вам не треба розгадувати сни, читати чорнильні плями чи пізнавати глибинні психологічні процеси. Сьогодні більшість порад дають люди, які не мають глибокої освіти в галузі психології.
Виступаючи проти фрейдизму та гуманістичної психології, деякі християни почали взагалі негативно ставитися до психології та душеопікунства, замість того, щоб протистояти лише тим формам психотерапії, які не відповідають принципам Святого Письма. Немає нічого поганого в тому, щоб дати пораду чи настанову; погано, якщо порада виявиться хибною. На жаль, деякі християни схильні, виливаючи мильну воду з купелі, викидати з нею й немовля.
Я чув думку деяких людей: «Я не вірю в психотерапію. Тільки проповідь та молитва!» Однак, коли хтось говорить: «Я вважаю, що тобі слід…», пропонуючи другові певні дії, він уже виконує роль психотерапевта. До того ж, «антипсихотерапевтичний» склад мислення не сприймає того, що зцілення, які здійснював Христос, були найчистішою психіатрією, яка колись застосовувалася для лікування емоційних ран людей.
Засновник християнського університету, в якому я навчався, колись сказав, відображаючи цим упередження свого покоління: «Хлопці (маючи на увазі студентів пасторського служіння), вам не треба курсу душеопікунства. Все, що вам необхідно, – це здоровий глузд!» Занадто примітивний підхід? Так! Особливо якщо врахувати те, що здоровий глузд тепер вже не такий і здоровий!
Якби ми назвали душеопікунство інакше – скажімо, учнівство, чи служіння – можливо, для декого воно б стало більш прийнятним. Павло писав, що ми, хто вірить в Ісуса Христа, отримали «служіння примирення». Це означає, що ми повертаємо людей до гармонійних відносин як з нашим Небесним Батьком, так і один з одним (2Кор. 5:18-19). Допомога в зціленні розірваних взаємовідносин – це один із найвагоміших внесків, що ви можете зробити.
У вас є повноваження допомагати людям
У листі до галатів Павло навчав: «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности…» (Гал. 6:1). Павло використав слово paraptoma, яке означає «хибний крок, прогріх». У контексті сьогодення це означає неправильне рішення, невдалий вибір, взаємовідносини, які приречені скінчитися розладом та стражданням. Це сильне слово. А дія, спрямована на те, щоб допомогти людині врятуватися від гріха, лагідна й водночас тверда. Тільки по-справжньому небайдужі люди можуть ризикнути допомогти іншому. Якщо ми прагнемо і сподіваємося бути справді духовними, то не можемо відвернутися від тих, хто згрішив.
Питання «Що, на твою думку, мені слід робити?» люди ставлять з різних причин. Іноді вони просто шукають схвалення того, що їм хочеться зробити, і що вони, напевно, зроблять незалежно від того, що ви їм скажете. Втім, дуже часто так запитує людина, яка перебуває в стані невпевненості чи пошуку.
«Хто я такий, щоб вчити когось, як йому діяти?» – скажете ви.
Колись псалмоспівець писав: «Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право, закон Бога його – в його серці, кроки його не спіткнуться» (Пс. 37:30-31). Хто ви такі, щоб вчити когось, як їм діяти? Ви – Боже дитя, поставлене на камені – Ісусі Христі! Вам не треба бути Матір’ю Терезою чи Біллі Гремом. Бог може використати ваше об’єктивне бачення, щоб допомогти другові.
Коли я жив на Філіппінах, траплялося, що я збивався з дороги; тоді доводилося зупинятися й розпитувати про правильний напрямок. Я досить швидко зрозумів, що на Філіппінах сказати: «Я не знаю!» означало осоромитись. Отож, коли вказівки були нечіткими й невпевненими, я казав: «Щиро вам дякую!» і шукав, кого б ще спитати. Але якщо хтось говорив: «Ви маєте розвернутися, проїхати один кілометр назад до першого головного перехрестя і повернути ліворуч», то я знав, що можу скористатися цією порадою.
Люди часто запитують: «Що, на твою думку, мені слід робити?», бо їхня розсудливість ніби затуманилася. Їхня здатність приймати рішення затьмарилася проблемами, через які їм важко побачити результати своїх дій. Якщо ви дивитеся на світ ясними очима, то вам нема ціни. Ви можете давати вказівки тим, хто загубився чи заплутався.
Будучи членом Божої сім’ї, ми несемо відповідальність один за одного. Сім’я – це ряд замкнених взаємовідносин, якість яких впливає на якість сімейного життя. Ми, ніби та команда альпіністів, що з’єднані мотузкою; якщо хтось впаде, то інший, мов якір, підтримає рівновагу.
Одного разу мій син, займаючись альпінізмом у Швейцарії, помітив трьох альпіністів на одному зі схилів. Раптом один з них оступився й упав. Другий чоловік, який мав би бути його якорем, упав під вагою першого; а потім вони удвох потягли й третього. Сотню метрів, а то й більше, котилися ці троє по поверхні льодовика. На щастя, вони залишилися живими і змогли піднятися після падіння.
Саме так і трапляється, коли хтось приймає помилкове рішення. «Це моє життя, і я можу з ним робити все, що мені заманеться!» Той, хто так каже, рідко передбачає наслідки своїх дій у відношенні до інших членів сім’ї чи друзів, які спілкуються з ним протягом багатьох років та люблять його.
Біблія наголошує, що наша відповідальність полягає і в тому, щоб допомагати іншим християнам, нашим братам та сестрам, приймати правильні рішення. У Новому Заповіті принаймні 58 разів вжиті слова «один одного», що виражають наші зобов’язання чи відповідальність, яку ми маємо один перед одним у тілі Христовому. Ось кілька прикладів того, що нам слід робити:
- любити один одного;
- молитися один за одного;
- нести тягар один одного;
- заохочувати один одного;
- звіщати один одному;
- навчати один одного.
Виконуючи ці настанови, ми стаємо душеопікунами.
***
У болотистих місцевостях світу зустрічається геологічне явище, яке називається «трясовина». Тварина чи людина, яка випадково потрапить у цю трясовину, засмоктується глибше й глибше; якщо хтось вчасно не врятує її, вона неминуче загине.
Маючи здоровий глузд, ніхто навмисне не піде в трясовину, чи не так? Але, коли когось вже поглинає багно, йому необхідна допомога. Так само і з нашими проблемами. Людина, яка запитує «Що мені робити?», може почуватися повністю пригніченою. Вона відчуває весь тиск і напруження обставин, які здаються їй безнадійними.
І тут на сцені з’являєтеся ви. Вас не затягла трясовина; ви ще стоїте на твердому ґрунті. Отож, саме ви маєте сказати: «На мою думку, тобі слід…» Уникаючи цього обов’язку перед нашими братами та сестрами лише тому, що ми не вважаємо себе «професіоналами», ми відвертаємося від тих, хто страждає і вкрай потребує нашої допомоги.
Допомога людям порадою є частиною Павлової настанови галатам, коли він переконував їх носити тягарі один одного і таким чином виконати великий закон любові (Гал. 6:1-5). Ми відповідаємо один за одного. Відмовляючись від цієї відповідальності, ми спричиняємо нестачу спілкування в церкві, і дуже часто наші брати та сестри замість християнських порад отримують консультації людей невіруючих, чиї психотерапевтичні принципи можуть іти всупереч Божому Слову.
Якщо ви все ще не переконалися в тому, що можете допомагати людям, дозвольте вказати вам ще на два дуже важливих факти:
- у вашому розпорядженні переконливі настанови Біблії, котра є світильником для нашої ноги й світлом для нашої стежки (Пс. 119:105);
- Дух Божий живе у вас, бо ви Його дитя; Він може наділити вас розумінням та мудрістю, які перевершують людські здібності (Рим. 8:9). Якщо ви визнаєте Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем, то у вас є міцна опора, яка дозволяє вам простягнути руку людям, що потопають у трясовині життя.
Давайте ж подивимося, як ви зможете успішно допомагати людям, виходячи з принципів християнського душеопікунства.