Одна бабуся прийшла на парафію дати на Службу Божу за наречених – виходить заміж її онука. Мусить виходити, бо вагітна. У розмові трохи вилила свою душу: “Сьогодні вже усе цілком інакше. Коли я була молода, то це була б велика ганьба, а сьогодні тим ще вихваляються… Чи це не є гріхом?”
Сприйняття гріха сьогодні дуже здеформоване. І тому сучасна людина все частіше запитує: “Що таке гріх?”
Просте питання – проста відповідь. Гріх – це свідоме й добровільне чинення зла, зневаження Божої волі та Божої любови. Гріх, однак, – це не тільки скоєння якогось зла. Сповнити гріх означає віддалитися від Бога. Гріхом ображаємо завжди найперше самих себе, позбавляємося своєї найбільшої вартости. Плід гріха – пекло, а це означає залишитися назавжди без Бога.
* * *
Якщо це так серйозно, чому, отже, стільки того гріха у світі? З часів нацистської пропаганди збереглось одне гасло: “Сто разів сказана брехня стає правдою”. Якось подібно є з гріхом. Якщо з гріхом не боротися, якщо людина без боротьби дозволить гріху ввійти до свого життя, і то багато разів, тоді вона перестає сприймати його як гріх. Її сумління переможене гріхами і вже неспроможне протестувати. Якщо людина байдужа до віри і не плекає своєї любови до Бога, дуже швидко опиниться в такому стані. Живе собі весело далі, гадаючи, що все в неї якнайліпше. Притім, якщо не відповість на поклик Божої благодати до навернення, потім дуже важко сподіватися, що її вічне життя буде в спільноті з Богом.
Відомий німецький письменник Вільгельм Буш пише у своїй книзі “Маленькі оповідання”, що часто відвідував у старечому домі одного чоловіка, який був байдужий до віри, отже, коли читав йому що-небудь зі Святого Письма, завжди це кінчалось, ніби горохом на стіну сипав. Одного разу, коли знову прийшов його відвідати, старушок лежав на ліжку.
– Невже ви хворі?
Він відповів:
– Коли людина має сімдесят п’ять років, може вже дійсно спокійно вмирати.
– Ви неправі, – сказав письменник, – те, чи людина може спокійно вмирати не залежить від її віку. Я бачив спокійно вмираючого чотирнадцятирічного хлопця і бачив вмираючого старого чоловіка, який одчайдушно боровся при смерті зі своїми гріхами. Від віку не залежить. Залежить лише від того, чи маємо все в порядку з Богом і ближніми.
Старець задивився на письменника і каже:
– Порядок з Богом? Його я маю. Нічого проти Бога не робив, не лаяв Його ім’я, не ображав Бога в розмовах… А порядок з ближніми також маю. Нікого не забив, нікого не обікрав, нікого не образив, кривди не чинив… – і перечисляв свої добрі діла так, що руками їздив по ковдрі, ніби хотів усі свої добрі діла згорнути на купу і покласти їх перед Богом на проплату. Коли закінчив, письменник йому сказав:
– Можу вас дійсно привітати, що можете так торжественно предстати перед Господом Богом. Я не маю й половини вашого віку, але зі мною не все так славно. Коли я дивлюся на своє життя, мене мучить, що я винен багато любови Богові і людям. Скільки разів Ісус проходив у подобі ближнього повз мене голодний, і я не дав Йому їсти, спраглий, і я не напоїв Його, подорожній, і я не прийняв Його, нагий, і я не одягнув Його, хворий, і я не навідався до Нього, опущений, і я не прийшов до Нього. Скільки разів повинен був людям помогти і порадити, скільки разів мав їх потішити, скільки разів їх мав пошанувати уважністю, розумінням, прощенням – і не зробив того. Дійсно я тим провинився. Дійсно я згрішив. Як можу мати надію, що мене Небесний Отець прийме? Милосердний Ісус Христос – мій порятунок. Помер і за мене – на Нього єдиного уповаю. На свої власні сили зовсім не надіюся. По хвилині тиші старушок з глибини душі зітхнув і сказав:
– Ну, якщо над тим так пороздумувати, то й у моєму житті не було все гаразд. Ні, не було все в порядку ані з Богом, ані з ближніми. – І знову почав оцінювати своє життя. Спадало йому на думку багато з того, що занедбав виконати з любови до Бога й ближніх. Вичислив це з дійсною щирістю. Накінець того всього була така купа, що перед хвилиною вичислені добрі діла цілком згубилися.
Письменник сказав йому: “Бачите, з такою купою гріхів ви хотіли постати перед найсвятішим Богом! Знаєте, що вам скажу? Не шукайте порятунку в своїх заслугах, як колись фарисеї, але піднесіть свої очі до Спасителя”. Запала тиша. Потім старушок припіднявся на ліжку. Дивився, довго дивився на хрест, що висів на стіні. Потім поволі встав з ліжка, впав на коліна обличчям до хреста, ліктями обіперся на ліжко, голову вклав у долоні і почав тихо промовляти: “Боже милостивий, будь мені грішному”…, – знову й знову це повторюючи.
Письменник не хотів його тривожити. Тихо відійшов, подумавши собі: “Фарисей змінився на митаря”. І коли через тиждень знову відвідав його, застав його дійсно зміненим. Був уже здоровий, його серце було інше, бо знайшло Ісуса Христа, Єдиного Спасителя.
Дорогі в Христі! Переглядаймо свої серця не як ті, що належать світу, а як ті, що належать Богові. В Божому світлі чітко видно, що є, а що не є гріхом. Усвідомити собі гріх – дуже важливо. Без цього не зможемо разом з усіма розкаяними грішниками сказати: “Боже милостивий, будь мені грішному…” Амінь.