Якось я розмовляв у місті з молодим чоловіком, як біля нас пройшли чоловік і жінка середніх років, мабуть подружжя. Неможливо було їх не помітити, бо чоловік поводився дуже зухвало і вульгарно, намагався жінку в чомусь переконати. Справив відштовхуюче і неприємне враження. Мій співрозмовник зауважив: “Не знаю, що мене в житті очікує, але не хотів би я поводитися ось так!”
Життя – це шлях з багатьма можливостями. Кожного дня людина знову й знову опиняється перед різним вибором. Вибрати – означає дати напрямок своєму життю. Те, якими ми колись будемо, вирішуємо вже сьогодні.
Люди згадують своє минуле, те, що пережили в певні періоди свого життя. Декотрі ділять своє життя відповідно до певних переломних моментів – радісних або трагічних – шлюбу, автоаварії або важкої подоланої хвороби, зміни в поглядах. Інші згідно із зовнішніми переломними моментами – місцем, де жили, роботою, де працювали. Ще інші ділять своє життя на дитинство, молодість і зрілий вік. Але, справжні і найважливіші переломні моменти нашого життя – це дні й години, коли нам відкрився Бог, коли ми зрозуміли якусь істину, якусь тайну Божу і її вплив на наше життя! Це було, є і залишиться цінністю для нас назавжди! Якщо ми були і є уважні до цих об’явлень Божих таємниць, можливо, ціле наше життя вже тепер являється нам як постійно зростаюче об’явлення Божих таємниць, а в них – нашого життя і життя світу.
* * *
Спробуймо після цього погляду на важливі переломні моменти в людському житті в минулому засвоїти собі важливість теперішнього моменту. Якщо тепер, цієї днини і цієї години, не будемо шукати, прагнути того, що дійсно важливе, якщо не будемо робити добра, потім – одного разу, – поглянувши назад, не знайдемо у своєму житті нічого цінного.
Притча про двох будівничих, про два різні підходи до будування дому, говорить про це чітко і ясно (Лк. 6:46-49). Дім без твердого фундаменту легко завалиться. Життя, прожите легковажно, чекає те саме. Повне ж укорінення у вірі, ревне і послідовне сповнення Божої волі, хоч і виснажуюче щоденне рішення для добра, краси, істини… для Бога, витворить з життя цілісний прекрасний монумент, певний у фундаменті, гідний у наслідуванні.
Священик хоронив одного зі своїх парафіян. Покійний мав трохи більше, ніж п’ятдесят років. У промові священик сказав: “Напевно, всі ставимо собі питання: “Чому так скоро? Адже скільки років міг ще жити…?” Напевно, це правда – з нашого, людського погляду. Але як на це дивиться Бог? Чи не поводиться як садівник, який ввійде в сад, оглядає дерева і їхні плоди? Чи простягне руку до плоду, який ще не дозрів і потребує часу, чи до плоду, який вже дозрів і прекрасно видніється в кроні дерева? Якби людське життя міряти мірою зрілости, то наш покійний брат міг би належати до найстарших між нами. Ви всі, які його знали, можете це підтвердити…”
Після похорону до священика заговорив сусід покійного: “Отче, добре ви це сказали! Покійний був завжди мені прикладом. Не один раз я його послухав – і не шкодував за це… Тепер, коли помер, я цілком зрозумів, кого в ньому втратив…”
Наше життя – це шлях з багатьма можливостями. Наше майбутнє буде таким, які рішення приймемо тепер. Будьмо добрими, відповідальними будівничими свого життя. Амінь.