1 ЗНАЙТИ БОГА У ВСЬОМУ

Живи так, мов тут немає нікого, тільки Бог і ти, щоби твого серця не захопила будь-яка людська річ.

Св. Іван від Хреста, вчитель Церкви. Поради і вказівки, II, 65

Життя людини – це безперервний діялог із Творцем, діялог, який веде до правди. А правда, незалежно від того, визнаємо її чи ні, у тому, що ми є тільки створіннями, капітал яких – неміч, і грішниками, єдиним багатством яких є духовна нужденність. Бог прагне, щоб ми визнали цю правду, виставили свою неміч перед лицем Його всемогутности і безмір своїх невірностей перед лицем Його нескінченного милосердя.

Хіба ми маємо инший вихід? У нас самих немає жодної опори. Можемо тільки вхопитися за руку Бога, Його всемогутність і нескінченне милосердя, щоб реалізувалися ці незвичні заручини, перспективу яких Він відкриває перед нами. Заручини людського “нічого” з Божественним Усім, що прагне віддати людині все без решти, перемінити її і наповнити щастям самого Бога.

*

Усе, що створив Господь, пройняте Його диханням, волею і дією. Творець присутній у довколишньому світі: у тваринах, рослинах і речах за посередництвом самого акту створення і через конкретний задум, який має стосовно кожної речі. Але особливим чином Він присутній у розумній істоті, у котрій мешкає, як у Своєму храмі. Весь створений світ виконує Божу волю і наповнений Його присутністю, яка для убогого духом може стати правдивою опорою. Любов’ю Творця наповнені також ті події, що відповідно до Божого задуму покликані підштовхнути до Господа і провадити до з’єднання з Ним.

Перед обличчям люблячої Присутности

Якщо б ми дивилися на світ очима віри, то змогли б побачити, що Творець присутній в усьому і що це присутність Любови, нашої єдиної справжньої опори. Про Божу присутність, що пронизує цілий світ, говорив в Ареопазі в Атенах апостол Павло: “Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо” (Дії 17:28).

Якщо б ми пам’ятали цю фундаментальну правду нашої віри, то, контактуючи зі світом, приймали б молитовну поставу любити Бога, Котрий пронизує кожне створіння.

У чому полягає така постава?

Наш Господь очікує, що, користуючись предметами, ставатимемо перед лицем планів і задумів, які Він пов’язав із кожною річчю. Коли беремо до рук палицю або олівець, тримаємо долоні на кермі автомобіля або на клавіятурі комп’ютера, чи користуємося кожним знаряддям згідно з волею Того, хто їх створив?

Ми повинні пильнувати і не зловживати Божою присутністю при нас. Усі наші заняття мають бути вплетені в задум Творця так, щоб не використовувати проти Його волі ні свої знання, ні вміння, ні будь-яку конкретну річ.

Отож кожної миті можемо любити Бога, присутнього у світі, а все навколо наповниться для нас Його люблячою Присутністю. Поглиблене усвідомлення присутности і дії Бога у світі додаватиме нашому життю спокою та гармонії, допомагатиме нам знаходити опору в Ньому самому[1]. Ісус Христос сказав про Себе: “Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене” (Ів. 4:34). Пожива дає силу, зміцнює і в такий спосіб стає опорою. Це визнання Ісуса вказує нам: шукаючи Божу волю, пов’язану з кожною річчю, щохвилини можемо знаходити справжню і найповнішу опору в житті.

Присутність, яка вимагає відповіді

Коли людина бачить Бога, коли розпізнає Його присутність у світі, не може залишатися байдужою. Мусить вибирати: йти за Ним або відвернутися. Може статися так, що через брак нашої віри Бог закриває перед нами Свою щоденну присутність. Існує, можливо, великий ризик відвернутися і піти назавжди в протилежний бік, якби довелося стати перед Його обличчям.

Бог прагне, щоби ми бачили Його в нас самих, у навколишній дійсності і пробували відповідати на цю присутність. Тоді по-иншому будемо ставитися до рослин, тварин, особливо до иншої людини. Святий Бернард чітко говорить, що Божа присутність у людях має особливий характер: “Бог є присутній у нерозумних тваринах таким чином, що вони не можуть Його осягнути. Розумні істоти можуть Його осягнути завдяки пізнанню, але тільки добрі – любов’ю”[2].

Якщо пам’ятатимемо про цю особливу Божу присутність у людях, то з поваги до неї не робитимемо спроби маніпулювати людьми та їх поневолювати. Також не плекатимемо до них ідолопоклонства. Не бажаючи розпинати присутнього в иншій людині Христа, уникатимемо опори в людях більше, ніж це виникає з Божого задуму; побачимо, що абсурдом, який ранить Творця, є розраховувати на те, що будь-яка людина стане нам опорою незалежно від Бога.

Присутність Бога в кожній людині зумовлює те, що навіть чужі гріхи можуть мати для нас сенс. Можливо, для того відкриваються перед нами гріхи наших ближніх, щоб ми побачили Боже послання для нас і самі наверталися, щоби з покорою визнали власне зло і з каяттям зверталися до Божого милосердя.


[1] “Усе нас скеровує до Нього; квіти, що ростуть при дорозі, не прив’язують наших сердець. Дивимось на них і любимо їх, а вони шепочуть нам про Ісуса, про Його силу і любов. Тільки наші душі залишаються вільними” (Св. Тереза від Дитятка Ісус. Думки. Любити і від любови померти, Краків 1997, с. 81).

[2] Нот. Ill super, Missus est.

Попередній запис

Останнє місце

Наступний запис

Присутній у подіях Бог