1) Необхідність щоденної молитви

«І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам» (Мт. 14:22,23).

«І сказали апостоли Господу: Додай Ти нам віри! А Господь відказав: Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас!» (Лк. 17:5-6).

Брак часу для молитви – це повний абсурд

Якими ж абсурдними є наші твердження, що нам бракує часу для молитви. Безплідність, розчарування і пустка нашого щоденного життя, які виявляються в нашому смутку, гніві та в запальних пристрастях – це звичайні наслідки браку молитви, хвилин застанови, роздумів і тиші. Коли ми не молимося, то у відносинах з людьми реагуємо егоцентрично, з позиції захисту, важливі життєві рішення приймаємо необдумано і незріло, всупереч нашим заявам і добрим прагненням завдаємо ближнім чимало болю, а нерідко й кривдимо їх.

Прости мені, Господи Ісусе, за кожну дію, якій не передувала молитва. Таким чином я нав’язував Тобі свою волю, намагався підпорядкувати Тебе моїй волі. Та я не можу опиратися на свою волю, свої постанови, свою готовність, а лише на Тебе. Адже Ти, а не я, є джерелом мого життя, миру, щастя[1].

Самотність має сенс

Самотність може мати сенс, вона може бути творчою тільки завдяки молитві – самотність стає присутністю перед Богом і з Богом.

Боже, моя самотність виявляє прагнення Тебе – Твоєї любови. Коли я як чоловік, батько сім’ї, священик, монах молюся замало, недбало, то обманюю себе, ближніх і Тебе.

Коли я не молюся, стверджую, що сам з усім впораюся, то обманюю себе, ближніх. Обманюю також Тебе, Господи, адже я, як людина віруюча, обіцяв Тобі, що любитиму і шукатиму Тебе усім серцем, усією душею, усією думкою і всіма силами.

Господи, без молитви моя допомога людям позбавлена Твого світла, Твоєї сили, Твоєї мудрости. Поради ближнім будуть втягуванням їх у мої особисті конфлікти, проблеми, слабкості й гріхи. Як я міг би говорити про молитву, не молячись? Як можу говорити про пошук Бога, не шукаючи Його?

Коли я не молюся, мої обіцянки людям любити, допомагати і приятелювати є звичайнісінькою брехнею. Бо як я можу дати те, чого не маю?

Звідки візьму любов, якщо тільки Бог є любов’ю, а я, відмовляючись від молитви, відрікаюся від Нього?

Дай мені, Господи, прагнення, велике прагнення молитви. Адже це означає прагнути Тебе. Щоденна молитва необхідна, щоб у мені не накопичувалося нездорове відчуття вини, образи, розчарування, знеохочення. Щоденна молитва очищає мене, звільняє від злих думок, прагнень, страхів, від усього того, що приліплюється до мого розуму, пам’яти, серця.

Господи, додай нам віри

Господи, примнож нашу віру, бо ми не розуміємо Твоєї любови, не довіряємо Тобі, й тому в нас безупинно виникає страх перед Тобою. Через нашу малу віру ми сприймаємо Тебе як суперника, який всупереч нашій волі прагне заволодіти нашим життям, запанувати над ним. А Ти ж є найкращим Отцем, Який поважає свободу Своїх дітей. Ти прагнеш тільки нашого щастя. Ти чуваєш і піклуєшся про нас як найкраща мати.

Господи, примнож нашу віру, адже ми самі не даємо собі ради з нашим життям. Хіба Ти не казав, що без Тебе ми не можемо вчинити нічого доброго? Наші намагання будувати життя, опираючись на власні людські сили, сходять нанівець. Тому воно в нас розсипається, стає щораз більше поверховим, банальним, убогим і сумним. Ми дуже легко піддаємося байдужості, ба, навіть погорді життям.

Господи, примнож нашу віру, адже ми відчуваємо, що на нас тисне гріх, зло і вся несправедливість світу, в якому ми живемо. Нас жахає насильство, жорстокість, приниження слабких, зневага убогих, експлуатація дітей. Примнож нашу віру, адже ми знаємо, що самі схильні чинити зло, яке проривається крізь наші пристрасті і пожадання.

Господи, примнож нашу віру, бо не вміємо будувати взаємини з нашими найближчими. Постійно – ніби всупереч нам самим – розпалюємо навколо себе конфлікти, непорозуміння, які псують життя нам і нашим братам. І хоч ми знаємо, що вони люблять нас, і ми прагнемо відповісти їм любов’ю, однак наші почуття знеохоти, гніву, злости іноді стають сильнішими за добрі наміри. Всупереч нашій щирій волі любити ми ранимо наших ближніх.

Примнож нашу віру, адже вона – дар і благодать. Щодня знову хочемо про неї просити, адже тільки таким чином можемо її зберегти і помножувати.

Молімося з блаженним Авґустином:

«А зрештою, чи для Тебе, Господи, очам Якого навстіж відкрита глибінь людської свідомості, могла б залишитися в мені якась таємниця, коли б я навіть не хотів сповідатися Тобі з неї? Я б приховав Тебе перед собою, а не себе перед Тобою, тому що мої зітхання свідчать про те, що я сам собі не подобаюся. Ти – моє світло, моя радість, моя любов, моя туга. Я червонію за себе самого, відтручую себе, щоб вибрати Тебе, і не хочу подобатися ні собі самому, ні Тобі, хіба тільки через Тебе» (Сповідь 10, 2)[2].


[1] Щоб легше користуватися книжкою, тексти, що носять характер безпосередньої молитви, подані курсивом.

[2] Тут і далі переклад твору блаженного Авґустина «Сповідь» подано за виданням: Святий Авґустин. Сповідь / Пер. з латини Ю. Мушака. Київ: Основи, 1999.

Попередній запис

Висновки

Наступний запис

2) Молитви йдуть і повертаються