1) Покаяння та навернення

За три місяці до закінчення університету Богоматері один мій товариш запросив мене взяти участь у вікендових реколекціях, які називались «Курсілло». Спочатку я сказав йому, що дуже зайнятий, бо ще не закінчив писати кваліфікаційну роботу. Та коли він продовжував наполягати, я вигадав інші виправдання. Раптом на його очах з’явилися сльози. У ті дні серед хлопців не було модно плакати, тож я попросив його не робити цього і пообіцяв поїхати на реколекції.

По дорозі туди я попередив свого друга, що не збираюся йти на компроміс зі своїм інтелектуальним баченням. Я знав наперед, що люди очікували пережити чудові, теплі відчуття. А також я знав, що вони помилково сприйматимуть ці переживання як досвідчення Бога. Прибувши туди, помітив, що в групі були дуже різні люди, різних рівня життя та віку. Розмови на реколекціях переважно зосереджувались на темах краси християнства, сотворення та відкуплення, Трійці та небес. Усе це мене вражало. Насправді я мусив визнати: той, хто придумав християнство, мав досить добрий розум! Згодом почало закрадатися тривожне відчуття, ніби я торкався розуму Самого Бога, що в усьому цьому був Вищий розум, і усвідомлював, що за бесідами всіх цих людей простежувалася справжня мудрість.

У цей момент присутні на реколекціях заговорили про Ісуса і я почав відчувати себе якось незатишно. Все зненацька видалось і надто близьким, і надто особистим. Краще б вони говорили про Христа або про Другу особу Тройці. Тоді б здавалося. що мова йде про щось більш віддалене… – про когось десь там, далеко в просторі й часі. Я дійшов до висновку, що або всі вони мали особисті стосунки з Ісусом, яких не було в мене, або вони зійшли з глузду.

На щастя, для мене все зруйнувалось, коли почали говорити про гріх. «Навіщо вносити негатив у цю чудову картину?» – зніяковіло питав себе сам. А потім почалася справжня боротьба з питанням, чи справді Ісус був тим, за кого Він видавав Себе. Якщо так, і якщо Він насправді воскрес із мертвих, якщо справді був Сином Божим і якщо насправді був присутнім у житті цих людей, чим вони ділилися, тоді я розумів, що мені доведеться зробити певні зміни у власному житті.

До мене почало доходити те, що мої пошуки правди не були такими чесними, як мені здавалося. До певної міри я справді хотів знайти істину та справжні відповіді на деякі запитання. Проте водночас розумів, що прагнув залишитися в такому невизначеному стані. Я не бажав, щоб усе було надто зрозумілим. Не хотів відкривати для себе існування об’єктивного порядку реальності. Інакше мені б довелося пристосовуватися до цього об’єктивного порядку. Глибоко в мені гніздилася гордість, яка сама хотіла встановлювати правила. Раптом я опинився в справжньому бою з гордістю та бунтом. Під кінець останнього дня моїх реколекцій Бог дав мені ласку покінчити з гордістю. Я пішов до Сповіді й визнав, що у своєму житті не завжди чинив чесно, що прийняв кілька неправильних рішень і що деякі шкідливі речі завдавали болю мені та іншим. Я розумів, що мені справді потрібно віддати своє життя Ісусові.

Коли робиш такий крок, Господь зустрічає тебе, коли ти ще в дорозі до Нього. Я зробив цей крок покаяння: упокорити себе, бути чесним і по-справжньому відкрити своє життя Ісусові – і Він ввійшов у нього. Він показав мені, яким насправді величним, реальним та присутнім є Він. Це було найважливіше рішення всього мого життя – сказати «так» Ісусові, віддати Йому все життя. Бути готовим визнати свої гріхи та бунт, прийняти Таїнство Примирення та усвідомити, ким Він є. Чесно кажучи, якби я не наважився на цей крок, то не знаю, де був би сьогодні. Я міг би вже вмерти, міг би стати наркоманом чи одружитися втретє. Справді, не знаю, що трапилося би зі мною. Ісус став точкою стабільності для мене. Він став місцем миру, місцем притулку, місцем правди та місцем любові.

Попередній запис

Передмова

Наступний запис

2) Стосунки з Ісусом: потреба часу для щоденної молитви