Дуже часто сьогодні звертають увагу на релігійну байдужість. Тож у людини може скластися враження якогось загального занепаду духовного життя в наші часи. А це не є добрим підґрунтям для особистого духовного життя кожної людини зокрема. Мабуть замість нарікання та звертання уваги на релігійну байдужість треба було б більше говорити про тих, котрі відважно день у день грядуть дорогою, яку розуміють як Божу волю. Що з’єднує тих гнаних і незнаних людей світу?
Цілком однозначно одна з їхніх спільних рис – це прислухання до Святого Духа.
Це щось, що нам може видатися простим і відомим. Та, мабуть, тому й потрібно на цьому зупинитися. Учень, який вважає частину навчального матеріялу вивченим і не приділяє йому належної уваги, тим-то часто його не засвоює у всій повноті. І ці малі недоліки в розумінні того вивченого матеріялу йому створюють у майбутньому великі проблеми. Головно, якщо йдеться про щось важливе. Прислухатися до Святого Духа належить дійсно до основ духовного життя. Якщо дамо примовити східним Отцям, то довідаємося, що якраз духовність людини не обмежується зустріччю зі самим собою завдяки зібраності, але бажанням прислухатися до Святого Духа. Це дуже важливо, бо як кажуть Отці, якщо чоловік закривається перед Святим Духом, то він не є аж до фундаментів “повним” чоловіком. Святий Іриней мовить, що людина створена з трьох елементів: тіла, душі і Святого Духа. Так хотів підкреслити, що чоловік досягне своєї “повноти” аж тоді, коли відкриється для Бога. Афраат Сирійський наголошує на цих словах, коли говорить, що Святий Дух нам дається настільки внутрішнім способом, що стає майже частиною нашого “я”. Великий духовний письменник Теофан Затворник доповнює ці слова, коли називає Святого Духа “душею людської душі”, а мету духовного життя бачить у “поступовому одуховленні душі й тіла”.
* * *
Можливо, саме тепер ми надали нового змісту “прислуханню до Святого Духа”. Відчуваємо, що це не тільки звичайний пошук та віднайдення Божої волі в щоденному житті, але тут йдеться також про глибоку та надзвичайну зміну самої людини.
Без Святого Духа, – як сказав Атенаґорас, – Бог далеко, а Христос у минулому, Євангеліє – це мертва літера, а Церква – звичайна організація. Авторитет – це влада, а місії – пропаганда, культ – архаїзм, а моральне життя – рабське підпорядкування. Усе зміниться зі Святим Духом і в Ньому. Усе стане благородним, і в усе увіллється життя. Царство Боже вже прийшло, і воскреслий Христос завжди з нами. Євангеліє – це кріпость і життя, а Церква – це троїчна спільнота. Авторитет зміниться на службу, а місії – на пропозицію спасіння. Літургія – це спомин і здійснення обітниці, а моральність – це процес обожнення людини.
Кардинал Месієр своїм семінаристам якось сказав: “Відкрию вам таємницю святости і щастя: “Якщо кожного дня витримаєте хоч п’ять хвилин не думати, мати притім закриті очі і нічого не бачити, і заткнути собі вуха, щоб ви не чули ніякого мирського галасу (звуків), і зможете закритися в собі, потім у святині своєї охрещеної душі, моліться так: “Душе Святий, душе моєї душі, кланяюсь Тобі і прошу Тебе, просвіти мене, провадь мене, скріплюй мене, потішай мене. Підказуй мені, що маю робити, скажи мені це – і я згоджусь на все. Усе прийму, що зі мною допустиш, тільки покажи мені Свою волю”. Якщо будете це робити, ваше життя буде плинути в щасті, у чистоті, у спокою, хоч вам дошкулятимуть труднощі. Милість Божа вам дасть силу зносити терпіння відповідно до випробування, яке будете зазнавати. У такому підчиненні Духу Святому полягає таємниця святости і щастя”.
Якщо нас засмучують дуже часті згадки про занепад віри в нинішніх часах, то нехай це тільки прискорить наше рішення для власного духовного поступу через прислухання до Святого Духа. Амінь.